На сьогоднішній день законодавство України встановлює такі способи забезпечення виконання зобов’язань як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання та завдаток. У той же час, наявні на сьогодні механізми забезпечення не дозволяють у повній мірі захистити інтереси позикодавця та забезпечити дотримання його прав та інтересів.
Фактично, що стосується кредитних договорів та договорів позики, то на практиці застосовується порука та застава (іпотека). У той же час світова спільнота, в тому числі, ряд Європейських країн, використовують крім застави також інший та більш ефективний спосіб забезпечення, а саме, довірчу власність (фідуціарний заклад), адже саме такий вид забезпечення зобов’язання був відомий ще у римському праві та був історично першою формою застави.
Більше того, функціонування такого інституту передбачене директивою 2002/47/ЄС Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу “Стосовно механізмів застосування фінансової застави”, імплементація якої є зобов’язанням України за Угодою про асоціацію з Європейським Союзом. Поради, відмічені у вказаній директиві, знайшли своє відображення у законодавстві Європейських країн, наприклад, у Німеччині, Франції, Швейцарії, Румунії, Чорногорії, Угорщині тощо. Також фідуціарний заклад активно використовується у США, Мексиці, Австралії, Канаді та інших країнах світу.
З метою врегулювання на законодавчому рівні довірчої власності 29 серпня 2019 року до Верховної ради України було подано як невідкладний законопроект № 1059 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні”.
20 вересня 2019 року вказаний законопроект (далі – Закон) було прийнято Верховною Радою.
Відповідно до Закону, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язань визначається як різновид права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього в порядку, встановленому законом. Право довірчої власності може виникати внаслідок закону або договору.
Об’єктом довірчої власності може бути майно, яке може бути відчужено і на яке може бути звернено стягнення. При цьому передбачається, що об’єктами довірчої власності не можуть бути цінні папери та корпоративні права, якщо законом не буде встановлено інше.
Договір про встановлення довірчої власності укладається в письмовій формі, а якщо мова йде про нерухоме майно, то такий договір нотаріально посвідчується, а довірча власність реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після належного виконання боржником своїх зобов’язань право довірчої власності припиняється шляхом передачі довірчим власником права власності на об’єкт довірчої власності довірчому засновнику на підставі Акту приймання-передачі об’єкта довірчої власності (у випадку, якщо мова йде про нерухоме майно, такий Акт підлягає нотаріальному посвідченню).
Закон визначає, що у випадку порушення боржником своїх зобов’язань, довірчий власник має право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності, якщо прострочення виконання боржником основного зобов’язання триває більше 30 календарних днів. Як бачимо, вказана норма не передбачає диспозитивності, тобто, сторони фактично не мають права встановлювати інший строк під час погодження умов договору. Крім того, варто враховувати, що зазначене положення є істотною умовою договору, яка визначене законом. Отже, альтернативних варіантів незастосування визначеного законом строку при зверненні стягненні на довірчу власність немає.
У той же час, Закон надає сторонами можливість погодити у договорі також інші підстави, з настанням яких у довірчого власника виникне право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
Крім звернення стягнення Законом пропонується також надати кредитору право прийняти рішення про необхідність дострокового виконання основного зобов’язання та повідомити про таке рішення боржника. Таке право виникає у кредитора у випадку порушення боржником зобов’язань за договором про встановлення довірчої власності (крім основного зобов’язання). Рішення про дострокове виконання має бути виконане боржником протягом 30 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення (якщо інший строк не встановлено договором), а у випадку його невиконання кредитор, відповідно, отримає право звернути стягнення на об’єкт довірчої власності.
Зокрема, звернення стягнення на об’єкт довірчої власності буде відбуватись шляхом його продажу довірчим власником будь-якій особі — покупцеві, якщо у договорі про встановлення довірчої власності не буде передбачено інше. Про намір укласти відповідний договір купівлі-продажу довірчий власник зобов’язаний письмово повідомити боржника, користувача та довірчого засновника не пізніше ніж за 30 днів до укладення відповідного договору, при цьому обов’язковим є повідомлення мінімальної ціни продажу, нижче якої довірчий власник не має права відчужити майно. З метою забезпечення прав боржника йому надається переважне право на придбання об’єкту довірчої власності.
Проте реалізація зазначеного права є досить обмеженою, адже боржник має не тільки повідомити про свій намір придбати майно, а й встигнути протягом 5 днів з моменту отримання відповідного повідомлення внести грошову суму у розмірі мінімальної ціни продажу об’єкта довірчої власності, на депозит нотаріусу. Таким чином, як можна побачити, боржник знаходиться не в рівних умовах з іншими потенційними покупцями, так як потенційні покупці можуть оплатити майно або під час оформлення договору купівлі-продажу, або, навіть, погодити відстрочку платежу. Боржник же, в свою чергу, зобов’язаний внести кошти ще до моменту укладення договору та погодження усіх його істотних умов, маючи для цього досить стислі строки.
________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ
|