Адміністративно-правовий статус Збройних Сил України (далі – ЗСУ) як суб’єкта, що взаємодіє з громадянським суспільством, на нашу думку, повинен розглядатися, перш за все, з позиції відносин, які формуються із інститутами громадянського суспільства зовнішнього спрямування (громадські та релігійні організації, засоби масової інформації (ЗМІ). Також потрібно враховувати факт того, що ЗСУ – це багатоскладова система, що складається з суб’єктів за різними сферами інтересів та функцій, рівнем їх повноважень тощо.
Так, загальна структура Збройних Сил України представлена наступним чином: «Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України; Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; види Збройних Сил України; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України; окремий рід військ; окремий рід сил» [1] (ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).
Слід вказати, що адміністративно-правовий статус Збройних Сил України як суб’єкта, що взаємодіє з громадянським суспільством, характеризується особливістю, яка полягає у взаємозалежності прав і обов’язків як для більшої частини державно-організаційних інститутів. Мається на увазі, що така особливість перш за все відмічається наявністю такого елементу як компетенція (сукупність прав і обов’язків), які дозволяють реалізувати покладені на ЗСУ функції [2, c. 38].
Таким чином, під адміністративно-правовим статусом Збройних Сил України як суб’єкта, що взаємодіє з громадянським суспільством можна вважати комплексну правосуб’єктність, до якої входять права, обов’язки, гарантії їх виконання, а також адміністративна і дисциплінарна відповідальність у разі порушення правових норм.
В розглядуваному питанні адміністративно-правовий статус закріплюється різноманітними нормативно-правовими актами, відповідно до яких в повній мірі деталізується їх компетенція, гарантії та відповідальність саме у сфері правовідносин з релігійними організаціями та ЗМІ. Що стосується взаємодії з іншими суб’єктами громадянського суспільства, то в цьому контексті чітко прослідковуються недоліки у правовому регулюванні діяльності ЗСУ, які негативним чином впливають на правозастосовну практику. У зв’язку з цим, виникає необхідність удосконалювати законодавчі акти, якими регламентується діяльність ЗСУ та приймати відповідні підзаконні нормативно-правові акти у цій сфері.
Встановлено, що в Україні сформувалась усталена система співпраці з громадянськими організаціями та ЗСУ і регламентування їх взаємодії потрібне в першу чергу самим військовослужбовцям для того, щоб усвідомлювати рамки своєї правомірної поведінки.
Література:
1. Про Збройні Сили України: Закон України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII (останні зміни: 27.03.2020) / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 9. Ст. 108.
2. Лобка А.Г. Особливості адміністративно-правового статусу інститутів громадянського суспільства як суб’єктів взаємодії зі Збройними Силами України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2016. № 21. С. 37–41.
|