Судовий захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи в різнопредметних спорах, в тому числі і в тих, що виникають із земельних правовідносин, є універсальним способом захисту, який існує в усіх демократичних і правових державах світу. Особливість такого захисту полягає в тому, що держава надає право як фізичним, так і юридичним особам звертатись до державного суду для урегулювання спірних земельних правовідносин, які виникають між сторонами з підстав різноспрямованих їх інтересів.
Процесуально-правовою формою звернення особи до суду, в якій розкривається суть спору про право з наданням доказів щодо наявності такого права, є позовна заява. Позовна заява є процесуальним документом і виступає засобом порушення в суді питання по захисту порушених прав та законних інтересів учасників договірних земельних правовідносин. При цьому, матеріально-правова вимога позивача тісно пов’язана із його процесуально-правовою вимогою. Така комплексність вимог завжди повинна бути спрямована виключно на захист лише свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, гарантованого конкретним договором.
Безумовно, за своєю процесуально-правовою природою такий механізм звернення до суду є універсальним і притаманним всім без виключно питанням, в тому числі і питанням зобов’язально-договірного характеру у сфері земельних правовідносин. Ось чому урегулювання спірних земельних правовідносин за рахунок процесуально-правового механізму щодо захисту порушених прав та законних інтересів у сфері договірних земельних правовідносин є визначальним.
Одним із найпоширеніших спорів у сфері зобов’язально-договірних відносин щодо володіння і користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення є справи, пов’язані із орендними відносинами землі. Суть таких спорів «характеризується двома складовими, які з одного боку мають вигляд економіко-майнового, а з іншого – земельно-правового характеру. При цьому економіко-майнова суть спору завжди буде формувати предмет спору. Правова ж суть завжди буде ґрунтуватись на правовій регламентації закону чи договору» [1].
«Отже, при захисті особою свого порушеного права чи законного інтересу у договірних відносинах, предметом яких є землі сільськогосподарського призначення, на перший план виходять умови договірно-правової відповідальності, оскільки останні при зверненні особи до суду починають трансформуватись, набуваючи процесуально-правового характеру, що є важливо для правозастосовчого процесу» [2, с. 82].
В цій частині А. О. Арсенюк зазначає, що земельно-правові спори є динамічним явищем [3, с. 7]. І це дійсно так, оскільки спочатку вони формуються як конфліктні ситуації, які з правової точки зору не мають свого процесуально-правового значення. І лише при переході конфлікту у відкрито виражений земельний спір і оформлення щодо нього позовної заяви та подачі її до суду такий спір переходить у правове русло і розглядається на основі цивільного процесуального законодавства.
Виходячи із даних загально-процесуального механізму щодо судового захисту порушених прав особи у сфері зобов’язально-договірних відносин, які регулюються зокрема Земельним та Цивільним кодексами, а також спеціальним Законом України «Про оренду землі», прийнятого 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV, законодавець визначає істотні умови, які є невід’ємною і обов’язковою частиною усіх договорів оренди землі, які укладаються на всій території нашої держави. Саме порушення сторонами договору оренди землі в частині істотних умов, перелік яких обумовлено в ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» і стосуються орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, стоків та порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату є однією із підстав звернення особи до суду.
Судова статистика в цій частині зазначає, що в 2021 році суди загальної юрисдикції розглянули 2936 справ, предметом спору в яких ґрунтувався на неналежному виконанні сторонами умов договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення [4]. В 2022 та 2023 роках кількість таких справ становила 1822 та 2353 відповідно [5], [6].
В той же час для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності законодавець передбачає проведення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки, що передбачено ст. 1 Закону України «Про оцінку землі», прийнятого 11 грудня 2003 року № 1378-ІV. Отже, якщо мова іде про оренду землі, яка має статус приватної, то орендна плата визначається за домовленістю сторін. Нормативна ж грошова оцінка державних чи комунальних земель є основою для визначення розміру орендної плати при укладенні договорів оренди земель державної чи комунальної власності. Саме на такий різнопредметний механізм формування орендної плати щодо володіння та користування земельними ділянками і спрямовується початковий предмет спору. І хоча типова форма договору оренди земельної ділянки (паю) і передбачає цілий ряд інших умов, які обов’язково повинні бути враховані при укладенні договорів оренди, зокрема земель сільськогосподарського призначення, все ж його дія розпочинається виключно після державної реєстрації такого правочину. Дану позицію підтримує Верховний Суд у своїй постанові від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц. В даній постанові Суд наголосив, що свобода договору, передбачена статтею 627 ЦК України, не є абсолютною. Сторони договору мають враховувати вимоги законодавства, які визначені для них як обов'язкові, та не можуть змінити дію таких вимог законодавства договором, якщо це прямо не передбачено законодавством [7].
Таким чином, механізм судового захисту набуває своєї наступної стадії, яка формується на основі процесуально-правової форми, якою є судове засідання і в якому здійснюється безпосередня перевірка судом всіх засобів доказування (письмових, речових, електронних доказів, показів свідків, експертних висновків), якими оперують сторони, вчиняючи певні дії, спрямовані на виконання умов договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, переконуючи суд в їх законності.
Безумовно, дослідивши у відкритому судовому засіданні належність, допустимість та достовірність всіх засобів доказування, суд переходить до наступної процесуальної стадії, яка формує свій процесуально-правовий механізм, який спрямовується на оцінку судом змісту всіх доказів в їх сукупності. Процесуальна суть даної стадії полягає в тому, щоб суд міг переконатися в законності та обґрунтованості свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на основі тих доводів, які наводили сторони в ході судового засідання. Така аналітична робота суду є важливою, оскільки вона по суті є прологом до ухвалення судового рішення.
Отже, процесуальний механізм судового захисту порушених прав та законних інтересів учасників договірних земельних правовідносин в цивільному судочинстві України реалізується безпосередньо в межах процесуальної форми судового засідання, стадії і елементи якого є ключовими і знаходяться у безпосередньому процесуально-правовому взаємозв’язку. Основою такого механізму є система цивільно-процесуальних гарантій, які чітко регламентуються нормами процесуального права, формуючи собою процесуальні права та обов’язки кожного із учасників цивільних процесуальних правовідносин. Такий підхід забезпечує практичну реалізацію принципу рівності всіх учасників судової справи.
Зменшення процесуальних гарантій або ж прийняття законодавцем незбалансованих процесуальних норм, призводить до ускладнень всього алгоритму судового процесу, що у свою чергу створює платформу для судової тяганини.
Література:
1. Чебишев М. Р. Доктрина і практика в питаннях захисту прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Київський часопис права. 2023. № 3. С. 61-68.
2. Чебишев М. Р. Окремі питання захисту порушених прав та законних інтересів учасників земельних правовідносин в цивільному судочинстві України. Сімдесят треті економіко-правові дискусії. Серія: Соціальні та гуманітарні науки: матеріали Міжнародної мультидисциплінарної наукової інтернет-конференції, (м. Львів, Україна – м. Переворськ, Польща, 22-23 березня 2023 р.) / [ редкол. : О. Патряк та ін.] ; ГО “Наукова спільнота”; WSSG w Przeworsku. – Львів : ФО-П Шпак В.Б. С. 79-83.
3. Арсенюк А. О. Процесуально-процедурний порядок судового розгляду земельних спорів в Україні. Автореф. дис….к.ю.н., Київ, 2016. 18 с.
4. Звіт судів першої інстанції при розгляді справ у порядку цивільного судочинства за 2021 рік. Форма № 1-ц. / Судова влада України – офіційний веб-сайт. URL: https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/main_site/1c_2021.xlsx (дата звернення: 29.05.2024)
5. Звіт судів першої інстанції при розгляді справ у порядку цивільного судочинства за 2022 рік. Форма № 1-ц. / Судова влада України – офіційний веб-сайт. URL: https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/main_site/1-c%20_%204-%202022.xls (дата звернення: 29.05.2024)
6. Звіт судів першої інстанції при розгляді справ у порядку цивільного судочинства за 2023 рік. Форма № 1-ц. / Судова влада України – офіційний веб-сайт. URL: https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/main_site/1-ts_4-2023.xls (дата звернення: 29.05.2024)
7. Постанова Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/76207105 (дата звернення: 29.05.2024)
____________________
Науковий керівник: Ясинок Микола Михайлович, доктор юридичних наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
