Допит – найпоширеніша слідча дія, яка є джерелом найбільшої кількості доказів, що дозволяють встановити об’єктивну істину [1, с. 29]. Його тактика багато в чому визначається процесуальним становищем допитуваного.
Допит свідка (так само як і потерпілого) являє собою процесуальну дію, що полягає в одержанні від допитуваного показань щодо обставин, які підлягають встановленню по кримінальній справі [2, с. 113]. Слідча практика переконливо показує, що вмілий, невідкладно проведений допит свідка або потерпілого дає цінну інформацію для швидкого виявлення і викриття винних.
Допит, як спосіб отримання показань особи, яка володіє відомостями, що цікавлять слідство, виглядає на перший погляд лише як інформаційне джерело. А в практичній діяльності допит є однією з найскладніших слідчих дій, що вимагає від слідчого високої професійної майстерності [3, с. 5]. Тому ефективність допиту визначається не тільки суворим дотриманням процесуального порядку проведення даної слідчої дії, але також правильним вибором і застосуванням тактичних прийомів.
Предметом допиту свідків і потерпілих є інформація не тільки про подію злочину, але й відомості про обставини, які передували і супроводжували його або знаходяться в причинному зв’язку з розслідуваним фактом, а також ті дані, що можуть бути використані в процесі розслідування для виявлення нових доказів, перевірки й оцінки вже наявних. Для правильної оцінки показань допитуваному можуть бути поставлені питання, що безпосередньо стосуються його особистості, стану його органів почуттів.
Дотепер залишається спірним питання про те, чи можна включати до предмету допиту свідків (потерпілих) їх оціночні судження. Особливу гостроту дане питання здобуває при розслідуванні злочинів, пов’язаних із застосуванням вибухових пристроїв. Свідки і потерпілі, звичайно ж, можуть розповісти про характер вибуху – шумовий ефект, інтенсивність та колір полум’я і диму, запах. Однак необхідно відмітити, що в зв’язку з короткочасністю явища вибуху одна людина, як правило, не може зафіксувати в пам’яті всю картину вибуху: хтось може запам’ятати тільки колір полум’я або диму, інший – вражаючу дію вибуху на навколишніх, третій – поведінку потерпілого і т.д. Крім того, необхідно враховувати і той фактор, що дані уявні образи, які формуються у свідомості свідків або потерпілих, виникають в умовах сильного стресу і не завжди відповідають дійсності з ряду причин об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Так, І.Д. Моторний, описуючи акустичний ефект вибуху, відзначає можливість формування у свідків і потерпілих неправильних уявлень про місце вибуху, потужність і кількість вибухів, що відбулися. Запахові ж відчуття у ряді випадків ще в більшому ступені детермінуються суб’єктивними чинниками ніж об’єктивними факторами зовнішнього середовища. Більш того, запахи продуктів вибуху вибухових речовин (крім пороху) розпізнаються рідко [5, с. 71].
На нашу думку, до предмету допиту необхідно включати оціночні судження свідків (потерпілих), однак в такому разі, у відповідності до ч. 3 ст. 77 КПК України на допиті необхідною є присутність експерта-вибухотехніка.
У деяких випадках, коли свідки або потерпілі знаходяться під впливом сильного стресу або в стані фрустрації [6, с. 27], доцільно відкласти допит до повного або часткового заспокоєння допитуваних [2, с. 127]. Дані психології показують, що відстрочене відтворення подій іноді більш повне, систематизоване й осмислене. Крім того, при допиті потерпілого, який отримав поранення, необхідно враховувати особливості сприйняття навколишнього середовища особою, яка перенесла вибухову травму.
Допит по суті справи розпочинається з пропозиції свідку або потерпілому розповісти все що йому відомо про обставини події, у зв’язку з якою він викликаний на допит. Вільна розповідь при цьому є органічною частиною допиту і від неї не можна відмовлятися, якою б короткою або великою вона не була. Однак вільною розповіддю допитуваний, як правило, не вичерпує теми допиту. Це обумовлено тим, що останній може не надавати значення яким-небудь відомим йому обставинам вважаючи, що для розслідування вони не важливі, а тому і не згадувати про них. Не варто виключати також і такі властивості особистості як неуважність, забування, невміння правильно сформулювати власну думку. Через це слідчий після вільної розповіді переходить до наступної частини допиту – постановки запитань.
Постановка запитань має на меті отримати від допитуваного відомості про обставини, що не були ним освітлені у вільній розповіді або були викладені недостатньо повно. Типові варіанти питань, які можливо використовувати як шаблон при розслідуванні злочинів, пов’язаних із застосуванням вибухових пристроїв, з відповідними змінами стосовно до кожної конкретної ситуації, всебічно освітлені в юридичній літературі [4, с. 86-88; 7, с. 99-100].
Наприклад, при допиті свідка необхідно з’ясувати: обставини, у зв’язку із якими він був на місці вчинення злочину; його точне місцеперебування в момент вчинення та умови, за яких він сприймав те, що відбувалося; події, що передували злочину; наявність інших очевидців злочину; точний час вибуху і яким чином його було встановлено; характер звуків вибуху (глухий, удар, луна, свистіння осколків); колір, інтенсивність, розмір та місцезнаходження спалаху; наявність диму, його колір, інтенсивність, форма хмари, запаху; наслідки вибуху (утворення ями, пробоїни, загоряння, переміщення предметів, поранення або смерть людей), ступінь і розміри цих наслідків; реагування на вибух свідка та інших осіб; зміни, внесені в обстановку місця події після вибуху і до початку огляду (які, ким і з якою метою внесені) тощо.
Під час допиту потерпілого необхідно ставити наступні запитання: про припущення мотивів злочину (вимагання, помста, ревнощі і т. ін.); чи мали місце погрози замаху на нього або на його майно перед вибухом; якщо так, то у зв’язку з чим і від кого вони надходили; про його комерційну діяльність (розмір обороту, партнерські зв’язки, останні великі договори, конкуренти, борги, інші зобов’язання); про його політичну діяльність (членство у партіях, останні висловлення в засобах масової інформації); про конфлікти з сусідами і колегами по службі; про наявність кримінального прикриття з боку конкретних злочинних груп; про руйнування, пошкодження та інші наслідки вибуху; про розміри збитків і з чого вони складаються; про наявність на місці вибуху незнайомих (сторонніх) предметів або слідів; про наміри заявити цивільний позов тощо.
Для отримання інформації про особу підозрюваного рекомендується активно застосовувати метод моделювання. Найчастіше використовуються прийоми створення композиційного портрету зовнішності невідомої особи, яка могла бути причетною до злочину, або опису зовнішнього вигляду розшукуваного за методом „словесного портрету”. Корисним також може бути демонстрація потерпілому і свідкам фотографій або відеозапису сторонніх осіб, які зібралися на місці огляду [7, с. 98].
При проведенні допиту доцільно, щоб свідок (потерпілий) намалював (або накреслив), якщо можливо, з позначенням розмірів, характерні предмети або об’єкти, про які він дає показання, а також схему обстановки, розташування предметів на місці вибуху до його вчинення. Такі малюнки, креслення або схеми як додатки до протоколів допитів у ряді випадків являють собою цінну доказову інформацію.
Таким чином, особливості допиту потерпілих і свідків при розслідуванні злочинів, пов’язаних із застосуванням вибухових пристроїв, обумовлені низкою наступних обставин [4, с. 86]: а) суттєвим впливом характеру події, що відбулася, на стан потерпілих і свідків, їх стурбованістю за наслідки надання показань; б) потребою залучення до участі в допиті відповідних спеціалістів, особливо за відсутності у слідчого необхідних знань і досвіду розслідування таких злочинів; в) доцільністю використання для забезпечення точності відтворення сприйнятих обставин події ілюстративних матеріалів і об’єктів (фототаблиць, планів, речових доказів, плакатів і макетів вибухових пристроїв тощо), а також фіксації показань за допомогою різного роду графічних зображень (малюнків, креслень, схем).
Література:
1. Сокиран Ф.М., Сокиран М.Ф. Шляхи вдосконалення тактики психологічного впливу при проведенні окремих слідчих дій: Посібник. К.: НАВСУ, 2005. – 160 с.
2. Смыслов В.И. Свидетель в Советском уголовном процессе. – М.: Высш. шк., 1973. – 160 с.
3. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. – К.: НВТ „Правник” – НАВСУ, 1999. – 126 с.
4. Бахін В.П., Михайлов М.А. Кримінальний вибух: поняття, характеристика, аналіз, розслідування. // За ред. Я.Ю. Кондратьєва. – Київ, 2001. – 132 с.
5. Моторный И.Д. Теоретико-прикладные основы применения средств и методов криминалистической взрывотехники в борьбе с терроризмом. – М.: Издатель Шумилова И.И., 1999. – 199 с.
6. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 112 с.
7. Розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із застосуванням вибухових речовин та пристроїв // Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. – 2001. – С. 76-104.
|