Довгий час в науці кримінального процесу точаться дискусії з приводу можливості проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи. Це питання привертає увагу багатьох вчених, серед яких є, як прихильники так і противники можливості проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи.
В кримінально-процесуальному кодексі чітко прописано, що до порушення кримінальної справи можливе проведення тільки трьох слідчих дій, а саме: огляд місця події (ч.2 ст.190 КПК), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (ч.3 ст.189 КПК) [1, 630-640]. Всі інші слідчі дії проводяться тільки після порушення кримінальної справи.
Аналіз практики показує, що існують непоодинокі випадки коли орган, який займається збиранням матеріалів до порушення кримінальної справи проводить й інші слідчі дії. Така практика немає законодавчого закріплення, тому є недопустимою. Але зважаючи на те, що проведення деяких окремих слідчих дій зокрема осідування, проведення експертизи може мати велике значення для правильного проведення досудового слідства в справах осіб з психічними розладами, слід узаконити можливість проведення до порушення кримінальної справи деяких інших слідчих дій.
Про необхідність проведення освідування у лікаря-психіатра, як невідкладної слідчої дії вже відзначалось в літературі [2, 56], але до цього часу, ще не знайшло законодавчого закріплення. Вирішення цієї проблеми матиме велике практичне значення при розслідуванні злочинів вчинених особами з психічними розладами. Тому метою нашої статті є розгляд питання щодо проведення такої слідчої дії, як освідування та проведення експертизи до порушення кримінальної справи .
На наш погляд, освідування і призначення експертизи повинні мати місце до порушення кримінальної справи. Більш того, вважаємо, за необхідне не тільки призначати, але й проводити експертизу на даній стадії. Можливість призначення і проведення експертизи і освідування до порушення кримінальної справи виключить необхідність проведення попередніх досліджень, дозволить якісніше зберегти доказову інформацію.
Звісно проведення освідування і призначення експертизи до порушення кримінальної справи повинно проводитися лише з дотриманням певних правил, які повинні бути чітко прописані в законі. Перелік таких правил був раніше запропонований таким вченим, як А.Я. Дубінським, з яким ми цілковито погоджуємось. А саме: а) якщо необхідно встановити підстави для порушення кримінальної справи, а інші можливості для цього відсутні; б) якщо, ця слідча дія невідкладна; в) виконання слідчої дії не порушує законні права та інтереси громадян [3, 116-118].
Така слідча дія, як освідування має велике значення при розслідуванні кримінальних справ, вчинених особою з психічними розладами, як психопатичного рівня (неосудних) так і не психопатичного рівня (обмежено осудних). Це пов’язано з тим, що до порушення кримінальної справи допитати особу, яка вчинила злочин і має психічні розлади, є неможливим, а проведення інших слідчих дій за участю такої особи дозволить дослідити всі обставини вчиненого злочину.
Положення ст. 193 КПК України передбачає, що освідування проводиться для встановлення фізіологічного стану особи [4, 651- 657], і нічого не вказано, щодо встановлення психічного стану особи, що є важливим моментом при розслідуванні злочинів, вчинених особою з психічними розладами. Так, наприклад, якщо у слідчого виникне сумнів, щодо психічного здоров’я особи, то лікар-психіатр може провести освідування з метою встановлення наявності або відсутності у особи психічних розладів. Звісно, акт освідування неможна замінити висновком експерта, але все ж таки, його результати мають велике значення на початкових етапах розслідування кримінальних справ, вчинених особами з психічними розладами, оскільки це надає можливість встановити характер психічного захворювання, психічний стан особи в до злочинній, злочинній та після злочинної поведінки, й встановити можливість участі даної особи в кримінальному процесі, що є безсумнівно важливим для правильного проведення досудового слідства. Саме на основі результату освідування слідчий може планувати подальший хід розслідування, беручи до уваги психічний розлад особи, що допоможе запобігти вчиненню помилок й порушення законних прав та законних інтересів вказаної особи.
Підводячи підсумок викладеному можна зробити наступні висновки.
1. З метою попередження можливих порушень прав осіб з психічними розладами, необхідно за наявності інформації про те, що особа їх має, проводити освідування його психофізіологічного стану і залучати для проведення процесуальних слідчих дій фахівців в галузі психіатрії.
2. Доповнити ст. 193 КПК України частинами 4 і 5, виклавши їх наступного змісту: «4. Освідування у невідкладних випадках, може бути проведе до порушення кримінальної справи відносно можливих потерпілих, свідків і підозрюваних. 5. Лікар-психіатр проводить освідування з метою встановлення симптомів психічного розладу і здатності особи брати участь в проведенні процесуальних дій». Вказівку на передбачуваний статус особи пропонуємо ввести у зв'язку з тим, що законодавець не визначає на стадії порушення кримінальної справи конкретного процесуального статусу учасників процесу.
3. Доповнити ст. 196 КПК України частиною 5 наступного змісту: «5. Судова експертиза може бути призначена і проведена до порушення кримінальної справи».
Література:
1. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2007, с.630-640.
2. Степичев С., Хомовский А. Особенности производства по принудительных мер медицинского характера. – Соц. законность, 1967, № 5. с.56.
3. Дубинский А.Я. Исполнения процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы. К.,1984, с. 116-118.
4. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2007, с.651-657.
e-mail: pavsv@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter