ПИТАННЯ ВІДПОВІДНОСТІ СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИМ НОРМАМ
09.02.2009 15:27
Author: Кузнецов Віталій Володимирович, доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ
Сучасна вітчизняна кримінально-правова політика тісно пов’язана з різними обставинами суспільного життя. Тенденції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства є не тільки важливими та необхідними, а й революційними [1, с.6]. Проте, все частіше, простежується безсистемність і, навіть, неврахування конституційно-правових норм.
Останнім прикладом, на нашу думку, є Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо використання дитини для жебракування” від 15 січня 2009 р. (№ 894-VI).
Пригадаємо хронологію прийняття вказаного нормативного акту. Самий перший варіант проекту цього закону був розроблений народним депутатом України Ю.Р. Мірошниченком ще 10 січня 2007 р. (реєстр. № 2867).
У 2008 р. цей законопроект (реєстр. № 0981) з’являється з оновленим змістом. Так, поданим законопроектом (після його прийняття у першому читанні), зокрема пропонувалося доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України (далі – КК) ст. 55-1, яка б передбачала новий вид додаткового покарання у вигляді позбавлення батьківських прав. Цікаво, що народні обранці 1 жовтня 2008 р., незважаючи на зауваження Головного науково-експертного управління Верховної Ради України (далі – ВРУ), все ж залишили такий новий вид додаткового покарання у прийнятому у 2 читанні і в цілому законопроекті. Звернемо увагу, що у вказаному законопроекті було вказано, що “цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року”. Це положення запам’ятаємо, тому що воно знадобиться для пояснення окремих колізій, які виникли у подальшому з цим документом. Президент України В. Ющенко 24 жовтня 2008 р. повернув цей законопроект для повторного розгляду з логічними зауваженнями: по-перше, що Закон не передбачає жодних змін до санкцій статей Особливої частини КК, що в принципі унеможливлює застосування позбавлення батьківських прав як додаткового виду покарання за вчинений злочин; по-друге, проект не вирішує питання щодо можливості та механізму поновлення батьківських прав, якщо їх позбавлення відбулося в порядку кримінального судочинства; по-третє, визначення позбавлення батьківських прав одним із видів покарання може, за певних обставин, ускладнити застосування позбавлення судом батьківських прав у порядку цивільного судочинства.
Нарешті, 15 січня 2009 р. народні депутати погодившись з пропозиціями Глави держави, підтримали усі зміни до законопроекту та прийняли його в цілому. Слід відмітити такий факт, що перед результативним голосуванням, цю ситуацію із ветом Президента України пояснив народний депутат України В.Р. Мойсик: “Швидше за все склалась технічна неув’язка, коли 1 жовтня ухвалювався закон, у ньому було передбачено додаткові покарання у вигляді позбавлення батьківських прав осіб, які використовують дитину для жебракування; парламент не погодився і ця норма як вид покарання у закон не потрапила, а разом з тим у переліку видів покарання, куди додали такий вид покарання як позбавлення батьківських прав, воно залишилося”.
Президент України підписав вказаний Закон України і знову виникають питання щодо легітимності прийняття та набрання чинності цього документу.
По-перше, коли 1 жовтня 2008 р., закон був підписаний Головою ВРУ і невідкладно направлений Президентові України, то відповідно до ч. 2 ст. 94 Конституції України (далі – КУ), Президент України протягом 15 днів після отримання закону повинен був або підписати його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити, або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВРУ для повторного розгляду. Як було зазначено, 24 жовтня 2008 р. Глава держави наклав вето на закон. Тобто, очевидно всім, що був формально порушений строк визначений Основним Законом держави. Тому, згідно ч. 3 ст. 94 КУ, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Це конституційне правило порушується постійно і тому на нього практично не звертають увагу.
По-друге, стає сумним правилом, як вказує народний депутат України В.Р. Мойсик “технічні неув’язки”, коли закони приймаються в одній редакції, а оприлюднюються в іншій (без зауважень Президента України). Пригадаємо, подібну ситуацію навколо прийняття Закону України “Про Кабінет Міністрів України”.
По-третє, залишилися без змін вказівка, що “цей Закон набирає чинності з 1 січня 2009 року”. Пригадаємо, що коли 1 жовтня 2008 р. приймали перший раз в цілому цей закон, це положення не викликало сумнівів. Але ситуація кардинально змінилася, коли цей закон приймали вже 15 січня 2009 р. (відповідно до ч. 1 ст. 4 КК та ч. 5 ст. 94 КУ, закон набирає чинності через 10 днів після дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено законом, але не раніше від дня його опублікування). Тому вказане положення вступає у колізію з конституційною та кримінально-правовою нормами, що є очевидним та неприпустимим. На цю чергову помилку не звернули ні самі народні обранці, ні Глава держави. Тобто, на нашу думку, закладений юридичний казус, коли Закон не оприлюднений, але він вже начебто набрав чинності. Ця помилка повинна бути негайно усунута через внесення відповідних змін до вказаного Закону України від 15 січня 2009 р. (№ 894-VI).
Такі очевидні помилки свідчать про необхідність встановлення конституційної відповідальності органів державної влади за такі “професійні” рішення, які знижують авторитет державних інституцій та стають на заваді розвитку України як правової держави.
Література:
1. Навроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи / В. Навроцький // Юридичний вісник України. — 2006. — № 17. — С. 6—7.
е-mail: vitaliykuznetsov@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
