ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 150 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ „ЕКСПЛУАТАЦІЯ ДІТЕЙ”
13.02.2009 07:51
Автор: Колесник Марина Олександрівна, старший викладач кафедри юридичних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ
Питання про місце, значення предмету злочину, його види є досить дискусійним у науці кримінального права. „Одні автори вважають, що предмет – це стороннє об’єкту злочину правове явище, яке не знаходиться з ним (об’єктом) в органічному зв’язку. Інші, навпаки, не вбачають будь-якої відмінності між ними і роблять висновок про тотожність цих понять” [13, с. 34].
Проблемі предмета злочину в теорії кримінального права приділено чимало уваги вітчизняними науковцями Я.М. Брайніним, В.К. Глістіним, М.Й. Коржанським, В.М. Кудрявцевим, Є.В. Лащуком, Б.С. Нікіфоровим, Г.П. Новосьоловим, В.Я. Тацієм, А.М. Трайніним та іншими, і це зрозуміло, адже без встановлення предмета злочину в багатьох випадках неможлива конкретизація об’єкта злочину та інших елементів складу злочину, тобто ускладнюється сам процес кваліфікації.
Кримінально-правова наука не виробила одностайного підходу щодо визначення поняття „предмет злочину” та місця предмета злочину в системі складу злочину. Більшість науковців розглядають предмет злочину як матеріальну річ, об’єкт матеріального світу, через який і впливаючи на який, спричиняється шкода об’єкту кримінально-правової охорони [14, с. 178-179].
В останній час з’явилися нові погляди, згідно з якими поряд із речами матеріального світу предметом злочину необхідно вважати й інші матеріальні утворення [1, с. 8].
Предмет злочину одні науковці розглядають як складову частину об’єкта злочину, при цьому не включаючи певної самостійності предмета злочину, що може виражатися навіть у взаємозв’язку предмета з об’єктивною стороною складу злочину [12, с. 130; 7, с. 147]. Інші дотримуються точки зору, яка полягає у тому, що предмет злочину є самостійною факультативною ознакою загального складу злочину й існує поряд з об’єктом злочину. У тих випадках, коли законодавець вказує на предмет злочину в диспозиції статті, він стає обов’язковою ознакою складу злочину [13, с. 49; 8, с. 93].
До предмета злочину відносять не лише матеріальні речі, а й людину [7, с.125; 10, с. 56; 2, с. 84].
Ст. 150 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за експлуатацію дітей [9]. Специфічним предметом злочину, передбаченого даною статтею, є дитина.
Предмету злочину як кримінально-правовому поняттю притаманні соціальна, фізична і юридична ознаки [11, с. 61].
Фізична ознака предмета злочину виявляється у тому, що предмет завжди наділений якісними та кількісними властивостями. Згідно зі ст. 1 Конвенції про права дитини „дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосованим до даної особи, вона не досягає повноліття раніше” [6]. Таке ж визначення поняття дитини продубльовано і у ст. 1 Закону України „Про охорону дитинства”: дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше [3].
Дитина (як людина) є біологічною істотою, до властивостей якої фахівці відносять нормальну роботу внутрішніх органів, високий ступінь розвитку головного мозку, членороздільну вимову, а також здатність працювати як запоруку нормального функціонування всього організму.
Законодавець при конструюванні норми, передбаченої ст. 150 КК, виділив таку властивість дитини (предмета злочину) як обов’язкову для даного складу злочину: вік, з якого законодавством дозволяється працевлаштування.
Згідно зі ст. 188 Кодексу законів про працю України [4], за загальним правилом, на роботу приймаються особи віком не молодше 16 років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, що не досягли 15-ти років. Крім того, з метою підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не спричинює шкоди здоров’ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час – з 14-ти років (безумовно, також за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює).
Дитина є соціальною істотою, тому що включена у систему відносин між людьми, сама є носієм цих відносин.
Є.В. Лащук виділяє низку критеріїв, що визначають юридичну ознаку предмета злочину [11, с. 62]. Враховуючи ці критерії, можна виділити наступні юридичні ознаки предмета злочину, передбаченого ст. 150 КК:
1) шляхом злочинного діяння (експлуатації – використання праці) здійснюється безпосередній вплив на дитину. Отже, предмет злочину завжди пов’язаний з об’єктивною стороною;
2) предмет злочину за ст. 150 КК – дитина – підпорядкований об’єкту експлуатації дітей, яким є нормальний фізичний, моральний і розумовий розвиток неповнолітніх [5, с. 109-114];
3) дитина як предмет експлуатації дітей безпосередньо пов’язана з бажанням суб’єкта певним чином вплинути на неї, а саме, використати її працю. Про таке бажання свідчить зазначена в законі мета даного злочину – отримання прибутку [9];
4) дитина як предмет злочину чітко визначена в законі (у диспозиції кримінально-правової норми за ч. 1 ст. 150 КК), тому виступає обов’язковою ознакою даного складу злочину.
Таким чином, предметом злочину, передбаченого ст. 150 КК, є дитина, яка характеризується недосягненням віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, через яку і впливаючи на яку (шляхом використання її праці) спричиняється шкода об’єкту кримінально-правової охорони. Предмет злочину – дитина – є обов’язковою ознакою складу злочину „експлуатація дітей”. Крім того, предмет злочину необхідно відрізняти від потерпілого як фігури у кримінальному процесі, що може стати темою подальших наукових розробок.
Література:
1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 2003. – 18 с.
2. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2001. – 316 с.
3. Закон України „Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. // ВВР України. – 2001. – № 30. – С. 142.
4. Кодекс Законів про працю України від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50. – С. 375.
5. Колесник М.О. Об’єкт злочину, передбаченого ст. 150 Кримінального кодексу України „Експлуатація дітей” // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь. – 2005. – Вип. 7. – С. 109-114.
6. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. // Інформ. зб. Мін-ва освіти України. – 1995. – № 9. – С. 3-25.
7. Коржанський М.Й. Предмет і об’єкт злочину: Монографія. – Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.
8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002 – 416 с.
9. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // ВВР України – 2001 – № 25-26. – С. 131.
10. Кудрявцев В.Н. К вопросу о соотношении предмета и объекта преступления // Советское государство и право. – 1951. – № 8. – С. 51-60.
11. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 262 с.
12. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 232 с.
13. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Выща шк. Изд-во при ХГУ, 1988. – 198 с. (монография).
14. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
е-mail: kolesnik_marina@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
