Суть цивілізації людей базується на прагненні миру та обмеженні насильства. Ідея не нападати на людей, які не беруть участі у війні – цивільних та поранених – виникла не відразу, але повага до ворога, повага до встановлених правил ведення бою зароджувалась ще на початках існування людства. Витоками виникнення Міжнародного гуманітарного права були норми і правила, які існують у всіх релігіях та культурах світу. Дані норми подолали довгий шлях від неписаних звичаїв до фіксації в багатосторонніх міжнародних угодах.
Протягом останніх років істотно змінилися як умови застосування норм міжнародного гуманітарного права, так й умови реалізації гуманітарної діяльності. Сучасні конфлікти є тривалими, посередниками яких виступають недержавні збройні групи, і характеризуються використанням нової зброї та технологій, обмеженим доступом до нужденних і збільшенням кількості волонтерів, установ, організацій та осіб, що бажають надати допомогу у збройних конфліктах.
Міжнародне гуманітарне право – галузь міжнародного права, що представляє собою систему норм і принципів, які регулюють поведінку воюючих в період збройних конфліктів, обмежуючи чи забороняючи певні методи і засоби проведення воєнних дій, а також захищаючи людей, які не беруть або припинили брати участь у воєнних діях. Міжнародне гуманітарне право спеціально створено для застосування лише під час збройних конфліктів. Воно не охоплює ситуацій внутрішнього безладдя, внутрішньої напруженості чи спорадичних актів насильства.
Зростання частоти збройних конфліктів породжує питання стосовно їх правового характеру, статусу воюючих сторін а, отже, належного правового порядку. Результати сучасних збройних конфліктів поширюються далеко за рамки війни і, як наслідок, викликають серйозні порушення прав людини та міграційні кризи. Глобальні та регіональні виклики, з якими сьогодні стикається міжнародна спільнота, включають кричущу зневагу до гуманітарних цінностей і прав людини, кібератаки, транснаціонального тероризму і зростання участі недержавних суб’єктів у збройних конфліктах.
Існуючі правові норми міжнародного гуманітарного права недосконалі, але найбільшою глобальною проблемою сьогодні є відсутність поваги до цих норм і неадекватність механізмів їхнього забезпечення.
У зв’язку з агресією російської федерації проти України, а також тимчасовою окупацією нею українських територій, анексією Криму окремим вектором аналізу є оцінювання дотримання прав людини в рамках міжнародного гуманітарного права. Відомо, що він базується на чотирьох Женевських конвенціях (1949 р.) та двох Додаткових протоколах до них (1977 р.), ратифікованих Україною [5].
24 лютого 2022 року, після початку широкомасштабного нападу росії на нашу країну, життя українців змінилося. Серед масових правопорушень людини найбільш вразливим виявилося право на життя. Нині очевидна важливість та актуальність права людини на життя, його реалізацію та захист, адже без такого пріоритетного права всі інші права не мають сенсу.
Життя є необхідною умовою втілення всіх прав і свобод людини. Дане право закріплено в усіх договорах про права людини та є часткою загального міжнародного права. Тим не менш, право на життя є відносним і може бути законодавчо обмежене за певних юридичних і фактичних умов.
Право на життя зафіксовано в Загальній декларації прав людини (стаття 3) [1] щодо того, що кожна людина має право на життя, на власну свободу та особисту недоторканність.
Більш широке поняття права на життя визначено в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року [4]. У статті 6 вказано, що право на життя є незаперечним правом кожної людини. Це право під охороною закону. І жоден не може бути самочинно позбавлений життя.
Право на життя в Україні закріплено Конституцією України (стаття 27) [3], де констатується беззаперечне право кожної людини на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. А обов’язком нашої держави є захищати життя людини. Окрім того, кожен має право захищати власне життя та здоров’я, а також здоров’я та життя інших людей від протиправних дій.
Міжнародне право не містить імперативної норми для паралельного застосування норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини під час збройних конфліктів. Проте міжнародною практикою все ж визначено необхідність їх паралельного застосування. З цієї причини, відносини щодо захисту права на життя, котрі виникають під час збройних конфліктів у зоні бойових дій, регулюються насамперед нормами міжнародного гуманітарного права, яке поширює свій захист лише на підзахисних осіб: хворих, поранених, військовополонених, цивільних та осіб, які не беруть або припинили брати участь у бойових діях.
Право на життя в умовах війни практично беззахисне, тому мають бути вдосконалені механізми захисту права на життя. В Загальному коментарі № 36 до ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права комітет ООН з прав людини прагнув розглянути основні питання, пов’язані із захистом права людини на життя, проте ще залишається багато питань без відповіді, незважаючи на ухвалення такого важливого пакту.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 2) [2] констатує, що право кожного на життя охороняється законом. Забороняється умисне позбавлення життя, за винятком виконання смертної кари, винесеної судом після визнання винними у вчиненні злочину, за котрий законом передбачено відповідне покарання.
Позбавлення життя не вважатиметься порушенням вищевказаної статті, якщо воно є як наслідок виключно необхідного застосування сили:
1. для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
2. для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
3. при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
Європейська конвенція з прав людини та самі права людини застосовуються під час війни, тому права людини залишаються актуальними. Держави не повинні порушувати права людини під час війни і збройних конфліктів. Кожна людина має змогу наполягати на дотриманні власних прав і має можливість звертатися до Європейського суду з прав людини із заявою щодо можливого порушення зобов’язань держави, пов’язаних з війною.
Важливість Європейського суду з прав людини також присутня в цьому відношенні, оскільки він відкритий для запитів від осіб, котрі постраждали під час збройного конфлікту та чиї права не можуть бути відновлені або які вважають, що вони не можуть відновити їх, використовуючи національні права, із допомогою національних засобів правового захисту. Вірним підходом було б створити механізми правового захисту на державному рівні, а вже там, де держава не може виконати свої зобов’язання за Європейською конвенцією з прав людини або порушує їх, то Європейський суд з прав людини вже відіграє свою роль.
Європейський суд з прав людини суттєво змінюється після повномасштабного вторгнення рф в Україну, змінюється також Рада Європи, міжнародні організації та й вся Європа загалом.
Європейський суд з прав людини є зразком для типових механізмів і має найширшу та найповнішу практику забезпечення захисту права на життя та не використовує безпосередньо норми міжнародного права гуманітарної допомоги, а лише згадує його окремі положення, тобто найважливіше досягнення підходу Суду, що так запроваджує загальний критерій для перегляду законності позбавлення життя, має два важливі елементи: зобов’язання оцінювати застосування смертельної сили у кожній конкретній ситуації, а не в загальному контексті, і обов’язкове застосування суворого критерію пропорційності та абсолютної необхідності позбавити людини життя під час збройного конфлікту, що відображає прагнення Суду посилити захист права на життя як основоположного права кожної окремої людини.
Література:
1. Загальна декларація прав людини. ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини). Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ, Протокол від 04.11.1950 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text
3. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція України, Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. ООН; Пакт, Міжнародний документ від 16.12.1966 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text
5. Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/114%D0%B0-03#Text
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
