Пошук моделі місцевого самоврядування супроводжують не лише наукові дискусії щодо генези та сутності цього політико-правового явища, проблем правового регулювання його організації та функціонування, участі різних суб’єктів у його здійсненні, а й питання формування оптимальної державно-правової моделі контролю у сфері місцевого самоврядування та муніципальної нормотворчості в Україні.
При цьому, означені питання залишаються недостатньо вивченими та науково обґрунтованими. Комплексні дослідження питань, пов’язаних із формування вітчизняної державно-правової моделі контролю у сфері місцевого самоврядування і муніципальної нормотворчості в Україні не проводилися.
Ґрунтовного дослідження та вдосконалення потребують питання, пов’язані з трансформацією моделі взаємовідносин між органами публічної влади в аспекті муніципальної реформи, з метою формування спроможного місцевого самоврядування, особливо враховуючи потребу в збалансуванні контрольно-наглядових функцій органів державної влади з метою недопущення протиправної діяльності під час дії воєнного стану, при збереженні можливості належної реалізації функцій та повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення життєвоважливих потреб територіальних громад.
Зважаючи на означене, метою роботи є вивчення зарубіжного досвіду, зокрема на прикладі держави-учасниці ЄС Франції, у сфері формування державно-правової моделі контролю за місцевим самоврядуванням та муніципальною нормотворчістю і з’ясування можливостей щодо упровадження окремих здобутків у чинне законодавство і практичну площину.
Загалом повнота та чіткість конституційно-правового регулювання питань, пов’язаних із здійсненням контролю у сфері місцевого самоврядування та муніципальної нормотворчості у зарубіжних країнах, зокрема державах-учасницях ЄС, безпосередньо пов’язані з системою місцевого самоврядування, що відображена у законодавчих положеннях, а також формувалася та зазнавала перетворень залежно від багатьох факторів та умов. Як відомо, до основних систем місцевого самоврядування прийнято відносити: англосаксонську, романо-германську (континентальну), іберійську, скандинавську та радянську. Крім інших, серед параметрів, що покладаються в основу такого розмежування, слід назвати сприйняття, нормативно-правове закріплення та практичну реалізацію принципів субсидіарності, децентралізації та деконцентрації.
Так, процеси взаємопроникнення правових систем світу, глобалізація та муніципалізація призвели до розуміння необхідності здійснення комплексного реформування територіальної організації влади, а також місцевого самоврядування. Децентралізація передбачає реформування за такими основними напрямами: територіальна реформа (передбачає реорганізацію територіального устрою, зазвичай через укрупнення (агломерацію) адміністративно-територіальних одиниць (добровільне, примусове або змішаного характеру); інституційна реорганізація (передача повноважень і відповідних ресурсів); процедурна реорганізація (реформа системи надання адміністративних послуг, запровадження електронного урядування на різних рівнях і в різних підсистемах публічної влади тощо) [1, С. 217].
При цьому, держави-учасниці ЄС, як правило, самостійно визначають рівень, обсяг та способи закріплення механізму адміністративного контролю у сфері місцевого самоврядування та муніципальної нормотворчості. У цьому контексті, враховуються правові традиції та інші фактори та умови впровадження тієї чи іншої моделі контролю, зокрема: стабільність демократичних інститутів, адміністративно-територіальний устрій держави, системно-структурна організація місцевого самоврядування, політична ситуація в країні та статистичні показники (розмір території, кількість населення тощо).
Так, зокрема, Франція (континентальна система місцевого самоврядування) свого часу вирізнялася особливою «опікою» за місцевим самоврядуванням [Див.: 2]. Проте, починаючи з кінця 80-х рр. XX ст. і протягом вже більше 30 років статус і повноваження префекта (як представника інтересів держави) зазнавали суттєвої трансформації. Водночас, на думку політичних діячів країни, враховуючи особливості форми держави Французької Республіки, яка є складною та потребує сильної і постійно діючої інституції на кшталт префекта, щоб забезпечити рівновагу ефективного функціонування влади на місцевому рівні, префект є посадовою особою, яка добре адаптується до місцевих умов та здатна забезпечити реальні потреби територій.
Виділяють три основні напрямки діяльності префектів:
1) справи префектури та асоційованих служб (зокрема, поліція, жандармерія тощо);
2) контроль за діяльністю місцевих органів влади міністерств;
3) насамкінець, найбільш дипломатичний бік роботи префектів пов’язаний з місцевою економікою та зв’язками з бізнесом і передбачає встановлення контактів з місцевими виборними представниками, а також іншими партнерами чи асоціаціями у таких сферах, як промисловість, сільське господарство, крафтове виробництво тощо [3].
Відтак, історична тенденція до постійного протистояння держави та особи у Франції має результатом збалансування публічної влади в центрі та на місцях і, навіть час від часу, намагання применшення ролі або взагалі постановку питання про необхідність та доцільність існування посади префекта.
Попередньо підсумовуючи, можна зазначити, що пошук оптимальної державно-правової моделі контролю у сфері місцевого самоврядування і муніципальної нормотворчості є складним і тривалим процесом, що безпосередньо пов’язаний із формування власної моделі місцевого самоврядування. Зважаючи на це, низка факторів та умов, що так чи інакше впливають на вибір та упровадження або формування (реформування) моделі місцевого самоврядування впливають і на вироблення державно-правової моделі контролю у сфері місцевого самоврядування і муніципальної нормотворчості.
Практика здійснення адміністративного контролю та адміністративного нагляду поширена в багатьох зарубіжних країнах, зокрема, й державах ЄС. Як правило, йдеться про: а) про необхідність схвалення та / або узгодження такого акту відповідним органом (в разі неотримання такого схвалення акт, прийнятий муніципалітетом є нечинним / може бути оскаржено до суду); б) йдеться, по суті, про підпорядкування органів місцевого самоврядування органам державної влади (безпосередній контроль з боку центральних органів влади притаманний).
Література:
1. Петришина, М. О. Публічні послуги органів місцевого самоврядування суб’єктам господарювання: проблеми правового регулювання в контексті реформи децентралізації та системи надання адміністративних послуг. Нормативно-інституційне забезпечення сприяння господарській діяльності в інноваційному суспільстві: монографія; за ред. А. П. Гетьмана, О. О. Дмитрик, К. О. Токарєвої. Харків: НДІ прав. забезп. інновац. розвитку НАПрН України, 2020. 312 с. підр. 2.3. С. 217.
2. Петришина М. О., Стрілець Б. В. Проблеми правового регулювання адміністративного нагляду й контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування: український і зарубіжний досвід. Порівняльно-аналітичне право. № 5, 2015. С. 75 – 79.
3. What exactly does a préfet do? The Connexion. URL: https://www.connexionfrance.com/article/Archive/What-exactly-does-a-prefet-do
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
