У вчених фізиків є відомий вислів – «Немає нічого практичнішого за хорошу теорію». У області державного будівництва України такою є її Конституція [1]. Аналіз показує, що найважливіше для існування держави поняття - суверенітет (верховенство суб’єкта влади) у Ст.1[1] реалізується через незалежність прийняття управлінських рішень від військового, економічного та інших форм диктату, демократію – безпосередню та опосередковану владу народу (Ст.5), соціальну спрямованість (в інтересах спільноти) державної внутрішньої та зовнішньої політики та на правові механізми прийняття, виконання та контролю управлінських рішень. Як це має виконуватись?
За Ст.5 [1] « Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування…..
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами….».
Очевидно, що саме носій суверенітету «Український народ – громадяни всіх національностей» є основним суб’єктом влади у державі та країні. Звертаю увагу на те, що речення «Народ здіснює владу безпосередньо і» опосередковано «через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» записано у теперішньому часі. Тобто це положення діє зараз у кожний момент існування народу. Нажаль, на практиці перша частина цієї норми поки не діє, а узурпується «державою, її органами або посадовими особами». Під їх керівництвом Україна практично всі роки свого існування залишається поки олігархократією. Саме це ми спостерігаємо і у наших пострадянських державах народів сусідів – заручників своєї обраної та призначеної не соціально, а ліберально орієнтованої авторитарної бюрократії. Більш того, через багаторічну практику узурпації влади народу в нашій державі, фактично, народу немає. Є люди це споживачі і навіть виробники, але не управлінці. Тому що народ - це громадяни, які здійснюють владу – приймають рішення.
Про суверенітет йдеться і у Статті 17 [1]. «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України». Оскільки Збройні Сили України є лише частиною держави і Українського народу, то вони не можуть самі вирішити завдання захисту суверенітету і територіальної цілісності. Їх роль лише третя після народу і держави.
На підставі цього аналізу пропонується винести на всеукраїнський (фінський, швейцарський, польський …. референдум, наприклад, таке питання:
«Чи гарантуєте Ви, громадянине України …, безпеку народу РФ та іншим народам-сусідам України…. шляхом заборони органам державної влади України… вступати до будь-яких союзів чи організацій, які загрожують їх суверенітету та територіальної цілісності, планувати та проводити наступальні військові дії на території сусідніх держав, без проведення відповідного всеукраїнського… референдуму, при умові, що народи держав-сусідів приймуть аналогічне рішення, яке гарантує безпеку Українського…. народу та його державі на їх референдумах»? Це автоматично змусить реагувати народи-сусіди, і не тільки їх, підвищить рівень демократії та антивійськового руху у РФ та в усьому світі.
Література:
1. Конституція України. https://ips.ligazakon.net/document/Z960254K?an=827160
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
