З’ясування сутності адміністративно-правового регулювання вимагає чіткого уявлення про його мету. Визначення такої мети є необхідною умовою для об’єктивної оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання, для спрямування процесів його розвитку у рамках державної правової політики, а також для виявлення його загальних закономірностей та особливостей його реалізації в тій чи інший сфері суспільного життя.
У цілому можемо констатувати, що, попри засадничий характер категорії “мета адміністративно-правового регулювання”, котра слугує базовим елементом понятійно-категоріального апарату адміністративного права, в галузевій науці існують різні погляди на її зміст.
Адміністративно-правове регулювання має цілком точну мету, – пише С. Ю. Любімова, – забезпечити належний рівень відносин між окремою особою та державою, її органами та посадовими особами, при цьому основний акцент адміністративно-правового регулювання цих відносин робиться сьогодні на встановленні саме такого адміністративно-правового регулювання, за яким з максимальною ефективністю були б задоволені права й інтереси окремої особи [1, с. 103-104].
Більш конкретне, але, разом з цим, доволі спрощене уявлення про мету адміністративно-правового регулювання демонструють А. М. Матвійчук та Я. О. Лакійчук. Так, на думку А. М. Матвійчук, зазначена мета полягає в стабілізації суспільних відносин шляхом прийняття нормативно-правових актів та забезпечення їх виконання [2, с. 122]. Водночас, Я. О. Лакійчук вважає, що адміністративно-правове регулювання має на меті впорядкувати суспільні відносини, у результаті чого вони приводяться в систему й створюється певний порядок у тій галузі, яку вони регулюють [3, c. 87].
Значно ширше розуміють цю категорію В. К. Гіжевський, В. В. Гловченко та В. С. Ковальський, вбачаючи мету адміністративно-правового регулювання в: “упорядкуванні, закріпленні, охороні й розвитку суспільних відносин, а також у впливі на поведінку та свідомість громадян шляхом проголошення їхніх прав та обов’язків, встановлення певних дозволів та заборон, затвердження певних правових актів тощо [4, с. 369]”.
На думку Ю. П. Битяка, Р. С. Ярошевської, Н. В. Дараганової та ряду інших вчених, метою адміністративно-правового регулювання є: забезпечення за допомогою адміністративно-правових заходів прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства й держави [5, с. 208-211; 6, с. 202; 7, с. 99].
З точки зору В. М. Бевзенка та Р. С. Мельника мета адміністративного права (читай – адміністративно-правового регулювання) полягає у створенні юридичних умов для гарантування органами публічної влади, насамперед суб’єктами публічної адміністрації, прав та свобод людини і громадянина, реалізація яких відбувається у сфері публічного адміністрування [8, c. 60]. Близькою до цієї точки зору є позиція В. В. Галунька, у рамках якої під метою адміністративно-правового регулювання пропонується розуміти: “створення пріоритету правових умов для забезпечення публічною адміністрацією прав, свобод й інтересів людини і громадянина у сфері публічного адміністрування [9, с. 26]”. Щоправда, варто обмовитись, що у своїх останніх наукових працях (зокрема, в колективній монографії «Адміністративне право та Адміністративний процес України в умовах воєнного стану») В. В. Галунько тлумачить мету адміністративного права та адміністративно-правового регулювання дещо інакше, а саме як: “врегулювання відносин між суб’єктами публічної адміністрації та приватними особами [10, с. 47]”.
З роздумів В. І. Темерецького про природу та спрямованість адміністративно-правового регулювання випливає, що його кінцеву мету становить: “забезпечення прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави у суспільних відносинах з метою підпорядкування їх юридично встановленому правопорядку, а також їх охорони та розвитку в інтересах суспільства і держави [11, с. 51]”.
У якості основної мети адміністративно-правового регулювання Т. О. Гуржій розглядає: організацію паритетних стосунків держави та громадянина з метою всебічного задоволення і максимальної кореляції суспільних та індивідуальних потреб [12, с. 10]. У свою чергу, В. К. Колпаков та О. В. Кузьменко наголошують, що змістом і головною метою адміністративно-правового регулювання виступає: “встановлення і регламентація таких взаємовідносин, якими кожній людині має бути гарантовано реальне додержання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у разі їх порушення [13, с. 3]”.
Зі свого боку, Середа В. В., Кісіль З. Р., Кісіль Р. В. стверджують, що мета адміністративно правового регулювання полягає у встановленні точної відповідності вимогам законності дій кожної зі сторін адміністративних правовідносин: органів виконавчої влади, державних службовців, підприємств, установ, організацій, трудових колективів, політичних партій, громадських організацій та громадян [14, с. 24, 25].
І, нарешті, Р. В. Шаповал та Н. Ю. Цибульник обґрунтовують думку про те, що адміністративно-правове регулювання має на меті: “забезпечення відповідного добросовісного вчинення правозастосовної діяльності суб’єктів публічних адміністрацій шляхом застосування дозволів, заборон та приписів. Очікуваним результатом такого регулювання суспільних відносин є встановлення порядку організації та діяльності суб’єктів, як тих, що наділені адміністративною владою, так і тих, що її не мають [15, с. 41]”.
Узагальнення наведених підходів дозволяє зробити висновок про те, що загальною метою адміністративно-правового регулювання є: створення належних правових умов для ефективного публічного адміністрування, розвитку суспільства, держави та економіки, забезпечення національної безпеки, державного суверенітету, територіальної цілісності і правопорядку, утвердження, реалізації, охорони та захисту інтересів, прав і свобод фізичних і юридичних осіб у сфері публічних відносин.
Список використаних джерел:
1. Любімова С. Ю. Адміністративні процедури у сфері господарської діяльності : монографія / С. Ю. Любімова. Харків : НікаНова, 2014. 456 с.
2. Матвійчук А. М. Визначення адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення регуляторної політики. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 18. С. 121-124.
3. Лакійчук Я. О. Адміністративно-правове забезпечення превентивної діяльності поліції : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2019. 219 с.
4. Популярна юридична енциклопедія / кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Гловченко, В. С. Ковальський (кер) та ін. Київ : Юрінком Інтер, 2002. 528 с.
5. Адміністративне право України ; за заг. ред. Ю. Битяка, В. Гаращука, В. Зуй. Харків : Право, 2010. 624 с.
6. Ярошевська Р.С. Містобудівна діяльність, як об’єкт адміністративно-правового регулювання. Порівняльно-аналітичне право. 2015. № 2. С. 201-204.
7. Дараганова Н.В. Поняття «Адміністративно-правове регулювання охорони праці в Україні». Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: «Право». 2015. Випуск 35. Ч. ІІ. Том 2. С. 98-101.
8. Мельник Р.С., Бевзенко В.М. Загальне адміністративне право: навчальний посібник ; за заг. ред. Р.С. Мельника. К.: Ваіте, 2014. 376 с.
9. Адміністративне право України. Повний курс : підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
10. Адміністративне право та адміністративний процес України в умовах воєнного стану: монографія / Галунько В., Стеценко С., Берлач А., Буханевич О., Ситников О. та ін. ; за заг. ред. В. Фелика та В. Курила. К.: «Видавництво Людмила», 2023. 704 с.
11. Теремецький В.І. Поняття адміністративно-правового регулювання у сфері оподаткування. Держава та регіони. Серія «Право». 2012. № 1 (35). С. 50-54.
12. Гуржій Т. О. Адміністративне право України. К. : КНТ, 2011. 680 с.
13. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2003. 544 с.
14. Середа В. В., Кісіль З. Р., Кісіль Р.В. В. Адміністративне право. Львів: ЛьвДУВС, 2014. 520 с.
15. Шаповал Р.В., Цибульник Н.Ю. Зміст адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів публічного адміністрування у секторі безпеки України. Право та державне управління. 2021. № 4. С. 39-44.
____________________
Науковий керівник: Гуржій Тарас Олександрович, доктор юридичних наук, професор, Державний торговельно-економічний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
