Система стримувань та противаг виникла ще у XVIII столітті. У Конституції Сполучених Штатів, прийнятій в 1787 році вона реалізувалась найбільш повно. Ця система передбачає розподіл влади між різними інституціями та органами, які можуть контролювати одне одного, тим самим забезпечуючи взаємний баланс і перевірку дій. Дана концепція базується на переконанні, що концентрація влади може призвести до її зловживання та порушень прав громадян. Вона прагне визначити чіткі межі для кожної гілки влади, а також забезпечити механізми для контролю та регулювання їх дій. Одним із ключових аспектів цієї концепції є розподіл влади між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Кожна з цих гілок виконує свої функції та має можливість стримувати інші гілки в разі порушення конституційних норм або перевищення влади. Наприклад, законодавча гілка приймає закони, виконавча реалізує їх, а судова перевіряє їх конституційність та законність. Цей взаємний контроль сприяє уникненню авторитаризму та забезпечує справедливість у владних структурах.
У Сполучених Штатах Америки, влада рівномірно розподілена між законодавчою та судовою гілками, де Конгрес приймає закони, президент їх виконує, а Верховний Суд перевіряє їх законність. Жодна гілка влади в такій системі не може повність узурпувати владу. Тобто, головна її роль полягає в перешкоджанні становлення тоталітарно-репресивних режимів. Варто зазначити її важливу історичну роль. Система стримування і противаг була штучно інтегрована у японський державний апарат після Другої світової війни. Реформування японського державного устрою відбулось завдяки впливу США. За Конституцією 1947 року, органи влади є незалежними та взаємостримуючими. Взяти до прикладу шосту статтю Конституції, за якою імператор призначає прем'єр-міністра згідно з рекомендацією Парламенту, але той же прем’єр-міністр дає згоду на внесення правок до Конституції. Або інший приклад: Імператор може розпустити палату Представників, але не може розігнати палату Радників, бо вони кожні 3 роки з шести переобираються. В Конституції Японії ця система проявляється найкраще, оскільки створена штучно та не була гармонійним переходом від імперської влади. Цей самоконтроль гілок влади унеможливив прихід до влади радикалів та реваншистів, а в комплексі з реформами податкової системи та фактичною відсутністю військових витрат, повела Японію на шлях успіху.
Прикладом недосконалої системи розподілу влади була Німеччина міжвоєнного періоду. За Веймарською конституцією 1919 року, уряд складався з рейхсканцлерів та імперських міністрів, але повноваження між ними розподілялись не рівномірно. Повноваження голови уряду були надзвичайно перебільшені, тому це дозволило Гітлеру, після приходу на посаду, повністю скористався становищем Законодавча гілка повинна була його обмежити, але за тією ж конституцією, канцлер міг вносити законопроекти, що заперечувало суть системи поділу влади. Причиною такої недосконалості є її статичність та відсутність кардинальних змін. Якщо після Другої світової війни, світ боявся воєн та перебудовував устрій переможених країн, то Перша світова не залучила достатньої уваги до першопричини війни – керівництва держави.
Попри численні переваги, які принесла концепція системи стримувань та противаг, сучасні демократії також стикаються з рядом проблем та викликів у реалізації цієї моделі. По-перше, виникає питання оперативності прийняття рішень в умовах складності та різноманітності завдань, які стоять перед сучасними державами. Звичайно ж, з метою розв’язання цієї проблеми було винайдений механізм делегованого законодавства, але саме воно це і суперечить самій «системі стримування і противаг», оскільки надає виконавчій владі повноваження законодавчої. З цього випливає друга проблема: уряд може видавати законодавство, яке може обмежувати права людини. Третім недоліком та підкріплюючим фактором для другого є можливість зловживання самою системою. Наприклад, після прийняття делегованого закону про заборону страйків та зібрань більше восьми осіб, політичні фракції можуть блокувати законодавчі ініціативи, які уточнюють або скасовують цей закон. Тож використовуватись це може виключно для захисту своїх власних інтересів, замість того, щоб служити загальному благу. По-четверте, існує загроза, що система стримувань та противаг може стати інструментом для заборони реформ та потрібних змін у суспільстві. Процес узгодження та компромісу може виявитися дуже складним, особливо коли існують суттєві розбіжності в поглядах та цінностях між різними гілками влади. З урахуванням цих проблем та викликів, важливо вдосконалювати систему стримувань та противаг, забезпечуючи її адаптацію до змін у суспільстві. Це може включати в себе застосування нових технологій для полегшення комунікації між владними структурами, реформування процесів прийняття рішень для більшої ефективності та впровадження механізмів для запобігання зловживань системою самою собою.
Перефразовуючи відому цитату Черчилля: «Система стримування і противаг – найгірший спосіб устрою демократії, але кращого людство ще не придумало». Як показав час, ця система має місце для існування. Але на мою думку, вона повинна містити ще й механізми позачергового позбавлення повноважень, на випадок їх перевищень.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
