Перелік суб’єктів права на конституційну скаргу різниться у кожній країні, що залежить від конституційного ладу та багатьох інших факторів. Дослідження і порівняння відповідного правового регулювання та судової практики різних країн дає можливість визначити шляхи удосконалення вітчизняного законодавства та розуміння того, як інститут конституційної скарги має розвиватися в майбутньому, особливо враховуючи євроінтеграційних курс України.
Так, в Україні суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. До суб’єктів права на конституційну скаргу в Україні не належать юридичні особи публічного права (стаття 56 Закону України «Про Конституційний Суд України») [1].
Тобто, конституційну скаргу в Україні можуть подавати як фізичні особи, так і юридичні особи, окрім юридичних осіб публічного права.
Для розуміння виключення, яке закріпив законодавець необхідно розкрити поняття «юридична особа публічного права», яке позначає тих осіб, які створюються розпорядчим актом Президента України, орган державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування [2]. Це, наприклад, комунальні і державні підприємства, навчальні заклади, створені державою. Якщо говорити про комунальні підприємства, то це центри надання первинної медико-санітарної допомоги, які утворені органами місцевого самоврядування, тобто місцеві лікарні. Із цього можемо зробити попередній висновок, що самі органи місцевого самоврядування не відносяться до юридичних осіб публічного права, оскільки утворюють їх.
У Чехії, як і в Україні, правові підстави звернення до Конституційного Суду визначаються Законом про Конституційний Суд (мовою оригіналу: «Zákon o Ústavním soudu»), а саме §72 цього Закону. Проте перелік суб’єктів права на конституційну скаргу у Чехії дещо ширший. Так, до нього відносяться:
- фізичні та юридичні особи, які вважають порушеними свої фундаментальні й гарантовані Конституцією права в результаті ухвалення остаточного судового рішення у справі, в якій відповідна особа була стороною, внаслідок застосування судом закону або внаслідок іншого порушення з боку державного органу;
- представницький орган муніципалітету або вищого самоврядного регіону, якщо стверджується про порушення гарантованого права на самоврядування внаслідок незаконного посягання з боку держави [3].
Отже, між суб’єктами права на конституційну скаргу в Україні та Чехії є значні відмінності, які випливають із різних підходів до статусу кінцевого бенефіціара тих прав, які захищаються Конституційними Судами обох держав.
В Україні юридичні особи публічного права не є суб’єктами права на конституційну скаргу. Натомість у Чехії законодавство не виділяє юридичних осіб, які засновуються державними органами чи органами місцевого самоврядування серед інших суб’єктів права на конституційну скаргу. Більше того, у Чехії виокремлюється право представницьких органів муніципалітетів на подання конституційної скарги. В Україні ж орган місцевого самоврядування не має права подавати конституційну скаргу. Так, суддя Конституційного Суду України Лемака В.В. виклав у своїй окремій думці стосовно Рішення від 22 червня 2022 року у справі №6-р(II)/2022 позицію про те, що орган публічної влади (складова держави) не може бути носієм конституційних прав і свобод (відтак для їх захисту оскаржувати акти, ухвалені цією державою), оскільки сама держава не може бути одночасно і відповідальною за дотримання конституційних прав і свобод, і їх носієм (бенефіціаром) [4]. Такої ж думки дотримується і науковець Любомир Іванович Летнянчин, який займається дослідженням проблем конституціоналізації правової системи України [5].
Ми не погоджуємося із тим, що орган місцевого самоврядування не повинен бути суб’єктом права на конституційну скаргу, адже за своєю суттю такий орган є представницьким органом територіальної громади, тобто групи людей, права яких реалізуються органом місцевого самоврядування. Вважаємо, що позбавлення права місцевих рад на звернення із конституційною скаргою значною мірою порушує права цілої громади, яку не можна ототожнювати з державою. Разом з тим, те формулювання, яке міститься у статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України», не дає підстав для однозначного і безсумнівного висновку про відсутність у органу місцевого самоврядування права на подання конституційної скарги, адже будь-яка місцева рада є юридичною особою за своєю організаційно-правовою формою і водночас не вважається юридичною особою публічного права, якщо застосовувати вузький підхід до тлумачення цього терміну.
Водночас ми вважаємо, що застосування терміну «юридичні особи публічного права» у статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» є недосконалим, адже він залишає простір для неоднозначного тлумачення. На нашу думку, частину другу вказаної статті необхідно викласти у такій редакції, яка б чітко визначала, хто не має права подавати конституційну скаргу. Наприклад: «До суб’єктів права на конституційну скаргу в Україні не належать: державні органи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи, створені суб'єктами владних повноважень». Адже і державні органи і органи місцевого самоврядування часто є сторонами судових процесів, в яких суди застосовують закони, які указані органи чи юридичні особи можуть вважати неконституційними, а тому їх право на подання конституційної скарги має бути чітко врегульоване.
Щодо Польщі, то суб’єкти права на конституційну скаргу визначаються статтею 79 її Конституції, яка передбачає, що відповідно до принципів, визначених законом, кожен, чиї конституційні свободи чи права були порушені, має право звернутися до Конституційного Трибуналу за винесенням висновку про відповідність Конституції закону чи іншого нормативного акту, на підставі якого суд або орган державного управління прийняв остаточне рішення щодо його свобод чи прав або щодо його обов'язків, зазначених у Конституції [6].
Як бачимо, найбільш широке формулювання того, хто може бути суб’єктом права на конституційну скаргу міститься у польському законодавстві. Разом з тим, вказівка у Конституції Польщі на те, що із конституційною скаргою може звернутися кожен, чиї права чи свободи були порушені, насправді не є абсолютним правом „кожного”.
Якщо порівнювати виключення, яке міститься у статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України», щодо неможливості подання конституційної скарги юридичними особами публічного права із польською практикою щодо таких же юридичних осіб, то можна побачити певну схожість в українському та польському підходах до права цієї категорії юридичних осіб на подачу конституційної скарги.
Так, у Рішенні Конституційного Трибуналу від 18 грудня 2013 року (ідентифікатор: POL-2014-1-002, Ts 13/12) [7] суд досліджував питання про те, чи має право юридична особа публічного права подавати конституційну скаргу і за яких умов. У вказаній справі конституційну скаргу подало Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеропорт Szczecin-Goleniów», власниками якого були державне підприємство «Аеропорти» (більша частина акцій), міста Szczecin і Goleniów, а також Західнопоморське воєводство («воєводство» – назва адміністративно-територіальної одиниці у Польщі).
Тож, Конституційний Трибунал Польщі зробив висновок, що юридичні особи публічного права не можуть розглядатися як бенефіціари конституційних прав і свобод, а отже, вони не мають активної легітимності подавати конституційну скаргу, коли: по-перше, вони діють як суб’єкти, які демонструють характеристики державної влади; і, по-друге, коли оскаржуваний акт стосується їх через як суб’єктів владних повноважень, які підпорядковуються державі.
Водночас, Конституційний Трибунал зазначив, що юридичні особи публічного права можуть реалізовувати конституційні права і вдаватися до засобів захисту, пов'язаних з ними, коли вони перебувають у такому самому становищі, як і інші фізичні та юридичні особи (примітка - тобто реалізують не владно-управлінські функції, а реалізують такі ж права, як і суб’єкти приватного права). У таких ситуаціях, оскільки юридичні особи публічного права перебувають у такому самому відношенні підпорядкування певному органу публічної влади, як це має місце в контексті інших («непублічних») юридичних осіб, вони можуть мати активну легітимність подавати конституційну скаргу. Зазначена потенційна можливість бути суб’єктом конституційних прав і свобод, а, отже, й суб’єктом права на конституційну скаргу у кожному випадку підлягає перевірці Трибуналом, який визначає, чи є певна особа бенефіціаром того права, про порушення якого вона заявляє [7] (пункт 5.9 Рішення Конституційного Трибуналу від 18 грудня 2013 року).
З викладеного висновується, що у Польщі юридичні особи публічного права можуть бути суб’єктами права на конституційну скаргу, якщо вона подана з метою захист таких же конституційний прав і свобод, якими володіють фізичні особи або юридичні особи приватного права або так звані «змішані» юридичні особи. Це, наприклад, стосується права на справедливий суд, складовою якого може бути право на відшкодування судових витрат, в контексті чого і зробив відповідний висновок Конституційний Трибунал Польщі у досліджуваному Рішенні від 18 грудня 2013 року.
Підсумовуючи викладене, можемо зробити такі висновки:
1) коло суб’єктів права на конституційну скаргу у Польщі та Чехії ширше, ніж в Україні, адже у Польщі із конституційною скаргою можуть звернутися юридичні особи публічного права за умов якщо вони звертаються за захистом тих прав, які не пов’язані безпосередньо із їх владно-управлінськими функціями. У Чехії ж суб’єктами права на конституційну скаргу є також органи місцевого самоврядування, які не є суб’єктами такого права в Україні;
2) частину другу статті 56 Закону України «Про Конституційний Суд України» необхідно доопрацювати шляхом чіткого визначення наявності або відсутності у державних органів та органів місцевого самоврядування права на подачу конституційної скарги;
3) вважаємо за доцільне включити до суб’єктів права на конституційну скаргу органи місцевого самоврядування, оскільки вони представляють територіальні громади, які є кінцевими бенефіціарами конституційних прав місцевого населення, які держава повинна захищати. Тобто у цьому питанні необхідно перейняти досвід Чехії.
Література:
1. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13.07.2017 № 2136-VIII. Дата оновлення: 13.12.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19/ed20230331#Text (дата звернення: 06.03.2024).
2. Про порядок утворення юридичних осіб публічного права та затвердження їх статутів (положень): Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 14.09.2004 № 6284. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6284563-04#Text (дата звернення: 06.03.2024).
3. Constitutional Court Act: від 16.06.1993. Дата оновлення: 12.12.2023. URL: https://www.usoud.cz/fileadmin/user_upload/ustavni_soud_www/Pravni_uprava/AJ/ Constitutional_Court_Act_2024.pdf (дата звернення: 05.03.2024).
4. Окрема думка судді Конституційного Суду України Лемака В.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства „Державний ощадний банк України” щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022: від 22.06.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/nb06d710-22#Text (дата звернення: 06.03.2024).
5. Конституційна скарга, як самостійний інструмент захисту конституційних прав: матеріали експертної бесіди від 16.07.2020. URL: https://pravokator.club/news/konstytutsijna-skarga-yak-samostijnyj-instrument-zahystu-konstytutsijnyh-prav/ (дата звернення 06.03.2024).
6. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej: від 02.04.1997. Дата оновлення: 21.10.2009. URL: https://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/polski/kon1.htm (дата звернення: 06.03.2024).
7. The Constitutional Tribunal: Decision of 18.12.2013 Ref. No. Ts 13/12. URL: https://codices.coe.int/codices/documents/fulltext/6851BAFC-3435-486B-51B0-08DC225DC81B (дата звернення: 06.03.2024).
____________________
Науковий керівник: Шевченко Анатолій Євгенійович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорія та історії держави і права, Державний податковий університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
