Сьогодні інформаційні технологій впроваджуються майже в усіх сфери життєдіяльності, у тому числі – в правоохоронну сферу. Подальше просування України на шляху до Європейської інтеграції тісно пов’язане з необхідністю подальшого розвитку інформаційного середовища країни, тобто кіберпростору.
У багатьох країнах світу вже сформовані загальнодержавні системи кібербезпеки - як найбільш оптимальної організаційної структури, у тому числі правоохоронці, які можуть інтегруватися та взаємодіяти із загонами різних державних організацій і з сприятливим сектором для спільної протидії кіберзагрозам.
Необхідно відзначити, що в умовах стрімкого розширення кіберпростору, завдяки бурхливому розвитку всесвітньої мережі Інтернет і глобалізації у цій сфері значна частина об’єктів інфраструктури будь-якої країни може стати предметом посягань зловмисників.
Займається дослідженням питань пов’язаних з проблемами кібербезпеки така група вчених: В.М. Бутузов,В.Д. Гавловський, В.Д. Дубов, В.М.Карчевський, В.Г. Поліщук, О.О. Поляруш, В.П. Шеломенцев, О.М.Юрченко, та інші. В їх дослідженнях відмічається. Що існуючий стан кібербезпеки України не в повній мірі відповідає її найголовнішим інтересам. В Україні також відбувається формування кібербезпеки. Як складову такої системи протидії кіберзлочинності, пропозиції щодо якої ще в 2011 році доручалося розробити Кабінету Міністрів України за участю Служби безпеки України. У сучасній юридичній і науковій літературі неодноразово розглядалися окремі аспекти правових та організаційних засад інформаційної діяльності правоохоронних органів. Окремим напрямком інформаційного забезпечення розслідування злочинів приділяється увага у наукових працях М.В. Швеця, К.І. Белякова, Є.Д.Лук’янова, І.В. Арістової та інших.
Правову основу кібербезпеки України становлять Конституція України, закони України «Про основи національної безпеки», «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки » та інші, Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, інші міжнародні договори ратифіковані Верховною Радою України, Доктрина інформаційної безпеки України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти. Водночас аналіз чинного законодавства дозволяє визначити як основну проблему правового забезпечення системи кібернетичної безпеки України відсутність розробленого та нормативно закріпленого понятійного апарату в цій сфері.
В.П. Теломишевим , зазначає що недоліки понятійного апарату у сфері забезпечення кібернетичної безпеки не дозволяють: визначити ознаки та об’єктивно оцінити основні загрози у національному сегменті кіберпростору; визначити найбільш ефективні заходи забезпечення кібербезпеки; чітко сформулювати завдання та функції суб’єктів кібербезпеки, тощо.
Нажаль у законодавстві відсутнє вираження не тільки поняття «кібернетична безпека(кібербезпека)» але й таких понять як «кібернетичний простір (кіберпростір)», «кібернетична загроза(кіберзагроза)», «кібернетична атака ( кібератака)», «кібернетичний захист (кібезахист)», «кібернетичний злочин (кіберзлочин)», «кіберзлочинність» тощо.
Література:
1. Лук’янов Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: монографія, Є.Д. Лук’янов; МВС України . НАВСУ. – К., 2005 – 359с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
