24 лютого 2022 року стало трагічним вододілом, що поділив життя українців на мирне та воєнне. Саме з цієї дати в Україні запроваджено воєнний стан і загальна мобілізація терміном на 90 днів. З того часу Президент України ще десять разів продовжував цей правовий режим. Закон про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 3891-IX від 23.07.2024 року в черговий раз визначив граничний термін дії воєнного стану до 9 листопада поточного року [3]. Але, 20 травня 2024 року, в умовах активних бойових дій по захисту територіальної цілісності України, сплинув конституційно визначений п’ятирічний термін повноважень глави держави. Такої ситуації в історії країни ще не було. Цей факт спричинив безліч суперечливих точок зору, дискусій, полеміки, маніпуляцій і навіть спекуляцій не тільки в медіапросторі, а навіть в колах правової спільноти на предмет легітимності гаранта держави і рішень, що ним приймаються. Безумовно офіційне правове тлумачення та жирну крапку в цьому загалом не складному питанні міг би поставити Конституційний суд України, але він мовчить, а суб’єкти законодавчої ініціативи не поспішають винести це питання на його розсуд. Таке становище провокує нову хвилю домислів та правової невизначеності. З огляду на вищевикладене спробуємо розібратись з даною проблемою в площині діючого українського законодавства.
Стаття 103 Конституції України визначає, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Стаття 108 основного закону наголошує – Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост нового Президента України [1]. Далі стаття роз’яснює за яких умов повноваження гаранта можуть бути припинені достроково. Жодного посилання на те як діяти при завершенні терміну президентських повноважень в умовах воєнного стану або стану війни Конституція не надає. Зважаючи, що Конституція України є законом прямої дії, то дійсно виникає суттєва юридична прогалина, а положення статей 103 та 108 навіть утворюють правову колізію. А саме, стаття 103 жорстко обмежує термін перебування на посаді п’ятьма роками, а стаття 108 дозволяє діючому Президенту виконувати свої повноваження до моменту вступу на посаду новообраного глави держави. Незначне коригування статті 103 доповненнями положень про воєнний стан та стан війни може повністю врегулювати створене протиріччя. Наприклад, останнє речення даної статті доцільно викласти в наступній редакції: «Порядок проведення виборів Президента України, термін дії його повноважень в умовах воєнного стану та стану війни встановлюються окремими законами». В такому разі логіка дій законодавця була б послідовною, зрозумілою, та взаємоузгодженою з іншими вже існуючими законодавчими актами даної проблематики, бо вся нормативно-правова база будується у межах та у спосіб визначений Конституцією України.
В першу чергу мова йде про Закон України «Про правовий режим воєнного стану», який нібито дає вичерпні відповіді на порушені запитання, але за умови, що він корелює з конституційними положеннями. Так, стаття 10 даного документу трактує неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану. Зокрема зазначається, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність [2].
Стаття 11 даного закону регламентує діяльність Президента України в умовах воєнного стану. В ній вказано чітко: «У разі закінчення строку повноважень Президента України під час дії воєнного стану його повноваження продовжуються до вступу на пост новообраного Президента України, обраного після скасування воєнного стану» [2]. Далі у статті 19 цього документу сформульовані гарантії законності в умовах воєнного стану у вигляді заборон щодо внесення змін до Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим, проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, проведення всеукраїнських та місцевих референдумів, проведення страйків, масових зібрань та акцій. Як бачимо положення цієї статті утворюють ще одну правову «пастку» в частині заборони під час воєнного стану внесення змін до Конституції України. А це унеможливлює упорядкування правового статусу Президента України на період воєнного стану нормою Конституції. Таким чином, перш ніж вносити зміни в основний закон, треба скоригувати положення статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Підсумовуючи вищевикладене, можливо зробити наступні висновки: 1. в роки тяжких випробувань для української державності правове забезпечення діяльності органів державної влади і, в першу чергу Президента України, як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, має доленосне значення і відіграє не меншу роль ніж збройний захист країни; 2. своєчасність реагування на зміни військово-політичної ситуації навколо України потребують глибинного професійного, поміркованого аналізу існуючої нормативно-правової бази, в тому числі Конституції України, та її адаптації до викликів сьогодення.
Список літератури:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (із змінами).
3. Закон України про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року № 3891-IX.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
