Вступ. Новітні вітчизняні дослідження права безальтернативно відносять його до антропосоціокультурних явищ, яким атрибутивно властиві процесуальна природа та зумовлена нею юридична невизначеність [1, C. 172-183]. Не є винятком з цього ряду, як доводять відомі філософи права Р. О. Гаврилюк та П. С. Пацурківський, і податкове право [2; 3; 4]. Регулювання податкових відносин виключно податковим законодавством спроможне тільки незначно зменшити міру цієї невизначеності. З метою досягнення більшої міри юридичної визначеності зазвичай застосовують у якості додаткових інструментів судові рішення, зокрема, рішення Конституційного Суду України (далі КСУ). Особливо важливими серед них є рішення КСУ, у яких піддаються спеціальному аналізу питання юридичної визначеності законів України чи їх окремих положень. Як засвідчує спеціальний аналіз цих рішень у науковій літературі, вони зазвичай поділяються на формально-догматичні, у яких з’ясовується текстуальна відповідність положень вітчизняного законодавства Конституції України [1, С. 62] та ті, що обґрунтовані з позицій парадигмальної матриці ціннісного підходу [1, С. 62-65]. Саме останнім належить особлива роль у вдосконаленні правового регулювання відповідних суспільних відносин у нових історичних умовах, передусім в умовах воєнного стану.
Яскравим прикладом актів КСУ другого із вище окреслених типів є його рішення №2-рп/2005 від 24.03.2005 р у справі №1-9/2005 (справа про податкову заставу). Хоча з часу його ухвалення збігло майже два десятиліття, воно не втратило ні світоглядної, ні методологічної актуальності та продовжує залишатися одним з важливих правових інструментів досягнення юридичної визначеності податкових та інших суспільних відносин. Водночас на відміну від більшості рішень КСУ цього ряду, які ґрунтовно аналізувалися вченими [5, С. 40; 6; 7], рішення КСУ у справі про податкову заставу продовжує залишатися недостатньо осмисленим науковцями, особливо його концептуальний потенціал.
Метою дослідження є з’ясування світоглядного та методологічного значення рішення КСУ в справі про податкову заставу як інструменту збільшення юридичної визначеності податкового права України.
Методологічною основою дослідження є антропосоціокультурний підхід, головно його аксіологічний та системний методи.
Виклад основних результатів дослідження. Підставою для розгляду КСУ вищезазначеної справи стала наявність спору, за визначенням самого Суду, «щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»» (далі – Закон) [8]. Народні депутати України, які ініціювали розгляд цього питання КСУ, у своєму конституційному подані обґрунтували, що положення ст. 8 Закону ставлять в нерівне становище суб’єктів господарювання різних форм власності, оскільки вони надають податковому органу повноваження запроваджувати податкову заставу на всі активи платника податків, що суперечить ч. 4 ст. 13 Конституції України, згідно якої держава забезпечує захист всіх суб’єктів права власності та господарювання, причому всі суб’єкти права власності рівні перед законом [8].
Автори конституційного подання, оспорюючи абзац третій п. 8.1, а також підпункт 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону у частині виникнення права податкової застави без його письмового оформлення і поширення цього права на всі види активів платника податків, стверджували, що цим самим «податковому органу надається право автоматично, без надання можливості суб’єкту господарювання скористатися конституційним правом на оскарження рішень податкового органу в суді… застосовувати право податкової застави» [8]. На їх думку, положення підпунктів 8.6.1, 8.6.2 п 8.6 ст. 8 Закону суперечить положенням ст. 41 і ст. 42 Конституції України, оскільки вони «обмежують права юридичних і фізичних осіб щодо володіння, користування, розпорядження своєю власністю та право займатися підприємницькою діяльністю» [8].
Всебічно проаналізувавши порушені в конституційному поданні народних депутатів України питання зі світоглядних і методологічних позицій антропосоціокультурного ціннісного підходу, КСУ відзначив, що «інститут податкової застави є одним із законних способів забезпечення належної сплати податків і зборів їх платником і що він в принципі не суперечить вимогам статей 13, 41, 42 Основного Закону» [8].
Водночас КСУ звернув увагу, що вітчизняний законодавець визначив підставою виникнення права податкової застави «неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової декларації» [8]. Тим самим він фактично прирівняв неподання чи несвоєчасне подання податкової декларації до несплати податкового зобов’язання, що насправді є різними явищами. КСУ резюмував, що неподання або несвоєчасне подання податкової декларації «ще не свідчить про існування податкового зобов’язання у платника податків, а тим більше про виникнення [у нього] податкового боргу» [8] та у зв’язку з цим визнав «таким, що не відповідає Основному Закону України, положення абзацу другого підпункту 8.2.1 п. 8.2 статті 8 Закону» [8] .
Аналізуючи положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону, а також вітчизняну практику його застосування, КСУ звернув увагу, що «право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов’язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків» [8], що порушує принцип пропорційності та конституційну вимогу справедливості. На думку КСУ, виходячи із загальних принципів права, розмір податкової застави повинен відповідати сумі податкового зобов’язання платника податків. З огляду на вищезазначене КСУ визнав неконституційним положення підпункту 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону. Принагідно КСУ наголосив, що належне забезпечення надходжень до державного бюджету та цільових державних фондів від платників податків і зборів повинно здійснюватися в тім числі і шляхом запровадження податкової застави на активи відповідних платників податків та зборів, але в такому розмірі, який забезпечував би гарантоване відшкодування державі несплачених податків в повному обсязі, проте не був би надмірним [8].
Звертає на себе увагу та обставина, що у справі про податкову заставу всі рішення КСУ, а також його попередні узагальнення, оціночні положення та висновки були обґрунтовані ним у межах парадигмальної матриці ціннісного підходу Суду до здійснення покладених на нього Конституцією України та спеціальним Законом повноважень.
Висновки. Рішення Конституційного суду України в справі про податкову заставу є одним із перших, що стосується розуміння і тлумачення Судом принципу юридичної визначеності у сфері податкового права та безумовно пілотним щодо тлумачення КСУ у ньому принципу правової певності зі світоглядних та методологічних позицій антропосоціокультурного підходу. Цей підхід дозволяє КСУ не просто текстуально порівняти оспорюваний закон держави чи його окремі положення на відповідність їх позитивному праву Конституції України, а розкрити задум вітчизняного конституцієдавця, його ціннісні імперативи та пріоритети, збагнути податкове право як систему, ключовою метою якої є забезпечення фіскальної достатності Державного бюджету України. Він відповідає засадничим концептуальним підходом органів конституційної юрисдикції більшості держав-членів ЄС.
Література:
1. Пацурківський Петро Петрович. Мій погляд на право. Збірник наукових праць. Київ: Юрінком Інтер, 2024. 281 с.
2. Гаврилюк Руслана Олександрівна. Природа податкового права: антропосоціокультурний підхід: монографія. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2014. 636 с.
3. Гаврилюк Руслана, Пацурківський Петро. Воєнна матриця податкового права України. Право України. 2023. № 4. С. 106-123.
4. Гаврилюк Р. О., Пацурківський П. С. Дискусійні питання юридичної визначеності податкового права України в умовах воєнного стану. Юридична Україна. 2023. № 10. С. 22-30.
5. Савчин М., Марчук Р. Принцип правової визначеності у діяльності Конституційного Суду України. Вибори та демократія. 2008. № 4.
6. Гультай М., Кияниця І. Правова визначеність у рішеннях Конституційного Суду України. Вісник Конституційного Суду України. 2012. № 5. С. 83-93.
7. Смокович М. І. Принцип правової визначеності в адміністративному судочинстві: окремі теоретичні засади та практичне застосування. Вісник Конституційного Суду України. 2012. № 5. С. 123-125.
8. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (справа про податкову заставу) від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 (v002p710-05) у справі N 1-9/2005. URL: https://ccu.gov.ua/docs/513
____________________
Науковий керівник: Пацурківський Петро Станіславович, доктор юридичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці, Україна
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
