Правовий режим воєнного стану й пов’язані з ним безпекові обмеження поставили на порядок денний необхідність узгодження офіційної політики з основними аспектами концепції соціально-орієнтованої держави, відповідно до якої спрощення механізму надання адміністративних послуг і, як наслідок, посилення їхньої доступності визнається основним вектором урядового курсу. Фактично цифровізація – продукт плідної взаємодії людських і технологічних ресурсів, необхідний для забезпечення населення адміністративними послугами в електронній формі з дотриманням принципів рівності, прозорості, відкритості й поліфункціональності.
Правове регулювання трансформаційних процесів, спрямованих на реалізацію комплексної цифровізаційної політики, ґрунтується здебільшого на Законі України «Про адміністративні послуги» (далі – Закон). Згідно з частиною 1 статті 9 Закону, адміністративні послуги в електронній формі надаються з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування [1]. Положення про Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі – Положення) розкриває ключові питання функціонування Порталу Дія (далі – Портал): мету, функціональні можливості, зміст викладеної інформації та порядок її внесення тощо. Пункт 5 Положення закріплює основні завдання Порталу, до яких належить, зокрема, надання електронних публічних послуг, ведення автоматизованих та інформаційно-комунікаційних систем, забезпечення автоматизації та цифровізації процесів, пов’язаних із виконанням посадових обов’язків, та обміном інформацією між посадовими особами та працівниками державних органів [2]. Отримання адміністративних послуг в електронній формі можливе також за допомогою офіційних веб-сайтів ЦНАПів. Особливістю отримання таких послуг онлайн є необхідність використання кваліфікованого електронного підпису.
Позитивні аспекти впровадження цифровізації не обмежуються лише спрощенням комунікації з органами державної влади й місцевого самоврядування. До них також можна віднести:
1) гарантування рівних умов ведення бізнесу за рахунок автоматизації й оцифрування процесу отримання дозволів і ліцензій;
2) зменшення випадків корупційних правопорушень у сфері надання адміністративних послуг;
3) оптимізація робочих процесів та мінімізація витрат на створення друкованих зразків документів, обслуговування та безпеку локальних серверних платформ (для органів місцевого самоврядування), оплату праці фахівців.
Варто зазначити, що впровадження інновацій у звичний, злагоджений (хоча й часом архаїчний) механізм функціонування суспільних відносин завжди супроводжується певними негативними рисами. До основних недоліків реалізації цифровізаційної політики, на наш погляд, належать наступні.
1. «Цифрова нерівність», тобто наявність суттєвих складнощів у забезпеченні рівного доступу всіх громадян до електронних систем надання адміністративних послуг.
Зокрема, незважаючи на впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у ключові сфери суспільного життя, невирішеною лишається проблема відсутності швидкісного інтернету у деяких населених пунктах та низької медіаграмотності населення, оскільки відповідно до відомостей, наведених у дослідженнях Міністерства юстиції України, станом на 2021 рік 47,8% громадян віком від 18 до 70 років володіли цифровими навичками на рівні, нижчому за базовий, а 11,2% взагалі не мали таких навичок.
2. Відсутність злагодженої взаємодії державних систем, що призводить до посилення бюрократизму й зменшення ефективності адміністративних процесів.
3. Поширення кіберзлочинності й відносна надійність наявних механізмів захисту ідентифікаційних даних фізичних та юридичних осіб в інформаційних системах органів державної влади.
4. Обмеженість процедури отримання певних послуг в електронному форматі, пов’язана, зокрема, з технічною недосконалістю (або й узагалі відсутністю) офіційних веб-сайтів у деяких ЦНАПів, публікацією для ознайомлення лише узагальненої інформації про послугу.
5. Недостатня врегульованість юридичного аспекту цифровізації адміністративних послуг (зокрема, невизначеність питання легітимізації електронної форми заяви, що заповнюється безпосередньо на офіційних веб-сайтах ЦНАПів чи інших установ).
Отже, цифровізація адміністративних послуг в Україні є складним процесом, який спрямований на спрощення процедури їх надання за допомогою інформаційних технологій. При цьому, провадження таких інновацій в основні сфери суспільних відносин містить як позитивні, так і негативні аспекти. Ми розглянули лише окремі з них, втім виклики, з якими стикнулися українці на шляху до цифрової трансформації, потребують детального розгляду з метою подальшого їх усунення.
Література:
1. Про адміністративні послуги : Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5203-VI / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17#Text (дата звернення: 06.11.2024).
2. Положення про Єдиний державний вебпортал електронних послуг: затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 р. № 1137. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1137-2019-%D0%BF#n15 (дата звернення: 06.11.2024).
____________________
Науковий керівник: Битяк Оксана Василівна, докторка філософії у галузі права, асистентка кафедри адміністративного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
