Вступ. Застава належить до одного з найдавніших та найбільш довершених винаходів людської цивілізації. Вона була досить поширеною ще у народів Античної цивілізації, а уже у Давньоримській державі набула класичних форм зрілості, які майже без змін імплементовані сучасними розвинутими суспільствами, в тім числі й Україною. У ст. 1 «Поняття застави» Закону України «Про заставу» міститься родове визначення застави – «це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом» [1]. Галузеве законодавство України містить відповідні видові визначення юридичного феномену застави.
До прикладу, у підпункті 14.1.155 пункту 14.1 ст. 14 «Визначення понять» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) вітчизняний законодавець дав таке визначення поняття податкової застави – це «спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом» [2]. При цьому законодавець наголосив, що податкова застава виникає тільки на підставах, встановлених ПКУ. Тут же наведено і його пояснення щодо того, що в разі невиконання платником податків його грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення в порядку, визначеному ПКУ, «звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави» [2].
Правовий режим податкової застави також врегульовано відповідними нормами ПКУ. Зокрема, про нього йдеться у статтях 87, 88, 89, 90, 91, 92 та 93 вищезазначеного Кодексу. При ретельнішому ознайомленні з ними кидаються у вічі багато уточнень, змін та доповнень, внесених у них на підставі узагальнення досвіду правового регулювання податкової застави. Водночас, як засвідчує новітня судова практика, у правовому механізмі податкової застави ще містяться не врегульовані в належній мірі питання. Одне із них ми з’ясували на основі аналізу Постанови Верховного Суду у справі №344/3333/23 від 03.07.2024 р., провадження №61-1662св24 [3].
Виклад основних результатів дослідження. Стисло фабула справи полягає в такому: АТ «Сенс-Банк» (правонаступник АТ «Альфабанк», який був правонаступником «Укрсоцбанку») у лютому 2023 р. звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом до Особа 1, Особа 2 та третьої особи – Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ Головного управління державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі ГУ ДПС в Івано-Франківській області), яка не заявила самостійних вимог щодо предмета спору, про скасування (припинення) обтяження у вигляді податкової застави щодо іпотечного майна, набутого «Сенс-Банком» в правомірний спосіб, оскільки наявність вищезазначеного обтяження порушувало майнові права банку як нового законного власника майна. Вищезазначений суд своєю ухвалою від 29.05.2023 р. долучив до участі у справі у якості співвідповідача ГУ ДПС в Івано-Франківській області [3]. Це було зумовлено тим, що у зв’язку з податковою заборгованістю іпотекодавця 19.07.2017 р. виникла податкова застава на це ж його майно.
Позов АТ «Сенс-Банк» було обґрунтовано тим, що «Укрсоцбанк» і Особа 1 16.07.2007 р. уклали договір про надання останній кредиту та іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець на забезпечення виконання ним основного зобов’язання передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру загальною площею 55, 9 кв. метра. У зв’язку з невиконанням умов за кредитним договором та великою заборгованістю Особи 1 кредитодавцю позивач розпочав процедуру стягнення на іпотечне майно, яка завершилася 25.09.2021 р. оформленням його права власності на це майно. Принагідно зазначимо, що як наголосив згодом ВС, процедура набуття банком права власності на спірну квартиру як предмет іпотеки ніким не була оскаржена, а отже є дійсною [3].
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31.10. 2023 р., яке згодом Івано-Франківський апеляційний суд залишив своєю постановою від 10.01. 2024 р. без змін, позов заявника було задоволено, а саме скасовано (припинено) обтяження у вигляді податкової застави на нерухоме майно, належне внаслідок реалізації іпотечних процедур уже на праві власності «Сенс- Банку». У контексті нашого дослідження принципово важливим є той факт, що суд першої інстанції, з висновком якого повністю погодився апеляційний суд, задовольняючи позов «Сенс-Банку», вказав, що податкова застава, згідно ПКУ, поширюється виключно на майно платника податків, в якого виник та наявний непогашений податковий борг. Новий власник майна, яке було спірним, а саме АТ «Сенс-Банк», згідно законодавства України, не несе солідарної відповідальності за сплату податкової заборгованості Особи 1. Більше того, п. 87.7 ст. 87 ПКУ прямо забороняє будь-яку уступку грошового зобов’язання або податкового боргу платника податку третім особам [2].
Звідси, на нашу думку, є достатньо обґрунтованим висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який розглядав касаційну скаргу ГУ ДПС в Івано-Франківській області, стосовно того, що «процедура звернення стягнення на майно банку в порядку, визначеному Податковим кодексом України, не може бути реалізована» [3]. Найбільшою родзинкою цього рішення ВС є таке його резюме: «Зазначене (дивіться попереднє речення цього абзацу) є самостійною підставою для скасування (припинення) податкової застави» [3].
Водночас ретельний аналіз ст. 93 ПКУ, яка наводить наразі вичерпний перелік підстав для звільнення майна платника податків з-під податкової застави і належного вилучення останньої з відповідних державних реєстрів (про це йдеться у п. 93.1 вищезазначеної статті) переконує, що вищезазначеної підстави серед них немає. У зв’язку з вищевикладеним пропонуємо доповнити пункт 93.1 ст. 93 ПКУ підпунктом 93.1.7 такого змісту: «звернення судом стягнення на нерухоме майно платника податків як на предмет раніше оформленої ним у належний спосіб іпотеки».
Такий підхід повністю узгоджується з основоположними світоглядними та доктринальними підходами Конституції України, її засадничими цінностями. Зокрема, у її ст. 13 зазначається, що: «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом» [4]. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, в тім числі із правочинів. ЦК України постулює, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону чи незаконність набуття права власності або необґрунтованість активів, що перебувають у власності, не встановлені судом [5].
Вищезазначене нами доповнення до ПКУ сприятиме більшій визначеності податкового права України, що цілком узгоджується із його засадничими принципами справедливості та розумності. Як зазначають автори спеціальних наукових досліджень, необхідність дотримання цих принципів податкового права в умовах воєнного стану, набула безальтернативного характеру [6, С. 162-171; 7; 8].
Висновки. Аналіз судової практики України в умовах воєнного стану переконує, що особливо чутливими для суспільства є питання правозастосування, в тім числі й у сфері відносин власності та податкових відносин, пов’язані з неухильним дотриманням суб’єктами правовідносин вимог правомірності, справедливості і розумності. Як засвідчив концептуальний аналіз постановив Верховного Суду у справі №344/3333/23 від 03.07.2024 р. провадження №61-1662св23, існує нагальна потреба вдосконалення правового регулювання відносин припинення податкової застави щодо нерухомого майна у зв’язку зі зверненням судом стягнення на нього як на предмет іпотеки. У зв’язку з вищевикладеним пропонуємо доповнити пункт 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України підпунктом 93.1.7 такого змісту: «звернення судом стягнення на нерухоме майно платника податків як на предмет раніше оформленої ним у належний спосіб іпотеки».
Література:
1. Про заставу. Закон України від 02.10.1992 № 2654-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2654-12#Text
2. Податковий кодекс України. Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI в редакції від 01.09.2024, підстава – 3553-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text
3. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №344/3333/23 від 03.07.2024 р., провадження №61-1662св24. URL: http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=120313748&red=1000031e01a8fa9ffba77b8e117623c654dd91&d=5
4. Конституція України. Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР в редакції від 01.01.2020, підстава – 27-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
5. Цивільний кодекс України. Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. Редакція від 03.09.2024, підстава – 3257-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
6. Пацурківський Петро Петрович. Мій погляд на право. Збірник наукових праць. Київ: Юрінком Інтер, 2024. 281 с.
7. Гаврилюк Руслана, Пацурківський Петро. Воєнна матриця податкового права України. Право України. 2023. №4. С. 106-123.
8. Гаврилюк Р. О., Пацурківський П. С. Дискусійні питання юридичної визначеності податкового права України в умовах воєнного стану. Юридична Україна. 2023. № 10. С. 22-30.
____________________
Науковий керівник: Пацурківський Петро Станіславович, доктор юридичних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
