Гаазька конференція миру 1899 року стала першою міжнародною конференцією, що запровадила обмеження озброєнь. Серед ухвалених Конференцією правових інструментів необхідно виділити Декларацію ІІІ про заборону куль, що легко розширюються або розплющуються в людському тілі (експансивних куль). Встановлена нею заборона зберігається по даний момент (зокрема, вона є обов’язковою для України), і ця заборона не повторюється в наступних договорах. Разом з тим, ця заборона залишається цілком дієвою, що підтверджується нормою статті 8(2)(b)(xix) Римського статуту Міжнародного кримінального суду, відповідно до якої «застосування куль, що легко розгортаються або сплющуються в тілі людини, таких як кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи» [1] визнається воєнним злочином. Ратифікація Римського Статуту вказує на актуальність даної заборони для України.
Конференція відкрилася 20 травня 1899 року. Запальна дискусія відбулася щодо заборони експансивних куль. Слід відзначити, що це питання було відсутнє в початковій російській пропозиції, що концентрувалася на скороченні армій, обмеженні військових бюджетів та скороченні певних видів озброєнь, зокрема вибухових боєприпасів, польових гармат, повітряних куль [2, c. 98]. Експансивні кулі в російській пропозиції не згадувалися взагалі. Відповідні пропозиції походили від делегації Швейцарії, яка виступила з ініціативою заборони «снарядів, що ускладнюють поранення та збільшують страждання», зокрема експансивних куль [3, c. 181]. Пропозицію підтримав делегат Нідерландів, який зазначив, що його уряд інструктував його вимагати формальної заборони таких куль [13, c. 181]. Таким чином, питання експансивних куль швидко стало однією з ключових тем для дискусії.
Тут делегати мали певну опору у вигляді Декларації щодо запалювальних куль 1868 року, однак йшлося про інший тип куль, а саме про так звані кулі «дум-дум», що не вибухали, і не запалювали, однак були зроблені таким чином, аби розгортатися при потраплянні в ціль, що призводило до страшних поранень та каліцтва людей, що бували ними уражені (кулі дум-дум). Такі кулі були винайдені в британському арсеналі в Калькутті, де розробили кулю з м’яким металічним носиком, який дозволяв кулі розширюватися при потраплянні в ціль та надавало їй значно більшу зупиняючу силу, ніж в звичайних твердих куль. Британська армія особливо цінувала такі кулі та використовувала їх у війнах з неєвропейцями
Хоча цей радикальний погляд і не знаходив помітної підтримки, деякі делегати висловлювали занепокоєння, що заборона певних видів куль не обмежить уяви зброярів, які можуть створити кулі, що хаотично рухаються в тілі або мати загострені краї чи інші характеристики, які посилять їхню руйнівну дію [4, c. 114]. Разом з тим, на делегатів Конференції (мабуть вперше в історії контролю озброєнь) вплинули міркування, наведені медиками, зокрема стаття німецького хірурга П. фон Брунса, в якій зазначалося, що кулі з м’яким вістрям наносять обширні рани, розривають м’які тканини та дроблять кістки, наносячи ушкодження, що є явно непотрібними для досягнення мети виведення противника із строю [5]. Брунсу опонував британський лікар А. Огстон, який вказував на некоректність методології Брунса та на те, що для своїх експериментів останній використав не справжні кулі, що застосовувалися британською армією, а спеціальним чином оброблені мисливські кулі, які, як стверджував Огстон, мали вчетверо більший розмір осердя, ніж британські кулі, через що нанесені ними рани були суттєво важчі, ніж бойові поранення, нанесені кулями дум-дум [6, c. 813].
Делегати вбачали, що британський підхід суперечить духу гуманності. Президент підкомісії, зокрема, висловлював думку, що «не може бути розрізнення, встановленого між снарядами, дозволеними та снарядами забороненими відповідно до ворога, проти якого ведеться боротьба, навіть якщо вони дикуни» [7, c. 137]. Зрештою, підкомісія запропонувала Конференції наступне формулювання: «використання куль, що легко розширяються чи сплющуються в людському тілі (роблячи рани непотрібно жорстокими), таких як вибухові кулі, кулі з твердою оболонкою, що не повністю покриває осердя чи мають надрізи, слід заборонити» [7, c. 137]. Однак пізніше згадку про вибухові кулі було прибрано, аби забезпечити, щоб заборона стосувалася саме гвинтівок, калібр яких на той момент розглядався як замалий для того, аби стріляти вибуховими кулями [7, c. 137]. Зрештою, саме це формулювання в дещо допрацьованому вигляді і було ухвалене комісією та Конференцією в цілому, що завершило дискусію та призвело до появи Декларації ІІІ про заборону експансивних куль та куль, що легко розширюються або розплющуються в людському тілі [8].
Література:
1. Римський статут Міжнародного кримінального суду, 1998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/995_588 (дата звернення: 29.10.2024).
2. The Proceedings of the Hague Peace Conferences. J.B. Scott (ed.). New York: Oxford University Press, 1920. 732 p.
3. Holls F.W. The Peace Conference at the Hague: and Its Bearings on International Law and Policy. London: Macmillan, 1900. 572 p.
4. Hull W.I. The Two Hague Conferences and Their Contribution to International Law. Boston: Ginn, 1908. 516 p.
5. Barcroft S. The Hague Peace Conference of 1899. Irish Studies of International Affairs. 1989. Vol 3. No 1. P. 55-68.
6. Lumsden M. Anti-Personnel Weapons. Milton Park: Taylor & Francis, 1978. 201 p. Kempf E. The Hague, 1899: The Prohibition of Dum-Dum Bullets in International Law. URL: https://hhr-atlas.ieg-mainz.de/articles/kempf-the-hague (дата звернення: 28.10.2024).
7. Coupland R., Loye D. The 1899 Hague Declaration concerning Expanding Bullets: A treaty effective for more than 100 years faces complex contemporary issues. International Review of the Red Cross. 2003. Vol. 85. No 849. P. 135-142.
8. Declaration (IV,3) concerning Expanding Bullets. The Hague, 29 July 1899. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/hague-decl-iv-3-1899/declaration (дата звернення: 25.10.2024).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
