Актуальність теми. У зв’язку із пошуками вирішення сучасних проблем земельного питання, в Україні увагу дослідників дедалі більше привертає досвід творення тогочасного земельного законодавства. В Української революції 1917-1921 рр. та сучасності, були схожі завдання, що виникають з необхідності зламу попередніх земельних відносин та побудови принципово іншого земельного законодавства [3, с. 2].
Метою наукової публікації є проаналізувати науковий доробок сучасних вітчизняних дослідників у вивчені окремих особливостей розвитку та становлення земельного законодавства в ЗУНР.
Стан дослідження теми. Заявленій науковій проблематиці присвятили власні наукові публікації знані історики та дослідники, зокрема: В. Ухач, Р. Тимченко, М. Бурдін, А. Булгаков, М. Литвин, І. Заріцька, К. Науменко, Б. Тищик, О. Павлишин та ін.
Виклад основного матеріалу. Західноукраїнські землі протягом тривалого часу входили до складу Австро-Угорської імперії. Селянство, що становило більшість населення, перебувало у скрутному становищі. Хоч революція 1848-1849 рр. й ліквідувала кріпосне право в Австро-Угорщині, але становище селян не набагато покращилося. На Галичині продовжували панувати пережитки феодальних відносин. Поміщики змушували селян працювати на їхніх угіддях та виконувати різноманітні повинності на користь держави. Наймити працювали по 16 годин на добу, і отримували мізерну платню що їх не влаштовувало [6, с. 106]. Після початку в 1914 р. Першої світової війни ситуація значно погіршилась. Війна завдала надзвичайно великої шкоди західноукраїнським землям [1, с. 115].
Розпад Австро-Угорщини дав можливість новоутвореній державі – Західноукраїнській народній Республіці – як іншим народам Європи створити власні законодавчі та виконавчі органи влади, правоохоронні органи та збройні сили. Парламентом ЗУНР Українською Національною радою та урядом – Державним Секретаріатом – було прийнято ряд законів та розпоряджень, які регламентували діяльність усіх галузей державного життя. Прийшовши до влади Українська Національна Рада 5-6 листопада проголосила ряд декларацій щодо населення західноукраїнської республіки по роз'ясненню перспектив майбутньої політи: в «сотвореній Тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших на бідними й економічно слабшими». Майбутній український парламент «переведе справедливу аграрну реформу, силою котрої земля великих земельних дібр перейде на власність малоземельних і безземельних» [5, с. 168].
Проведенням аграрної реформи ЗУНР мав займатися Державний Секретаріат земельних справ. Його обов’язки включали в себе контроль за сільським господарством та підготовка проведення земельного закону. Йому підпорядковувалися рільничі референти при державних повітових комісаріатах, які поступово переросли в земельний відділ. Референти повинні були співпрацювати з лісовими інспекторами та управами державних маєтків [2].
З метою розробки аграрного законопроекту на січневому засіданні УНради в Станіславові була створена земельна комісія, до складу якої ввійшли С. Данилович, С. Вітик, А. Шмігельський, П. Шекерик-Доників, Т. Старух, Л. Петрушевич, С. Онишкевич, І. Макух та інші. Ця організація прийняла ряд резолюцій стосовно проведення весняно-польових робіт, регламентування умов оренди землі [7, с. 285]. 18 січня Державний секретаріат внутрішніх справ видав обіжник повітовим комісарам щодо організації весняних робіт:
21 лютого 1919 р. була прийнята постанова Державного секретаріату землеробства й внутрішніх справ про примусовий обробіток землі: «Всі ґрунти, пригожі для рільничої культури мають бути управлені і нікому не вільно лишати придатного до культури ґрунту облогом». Землі залишені поміщиком чи селянством, держава через спеціальні повітові чи громадські комісії передавала орендарям для обробітки [6, с. 108-109].
На сесії УНради 2-4 січня обговорювали питання майбутньої аграрної реформи, зокрема чи буде вона єдиною на обох частинах України. Проте ЗУНР не був впевнений у державно-правовому статусі Наддністрянщини, тому не спішив з висновками. Галичани також негативно відреагували на земельний закон Директорії УНР, прийнятий 8 січня, оскільки він був спрямований на соціалізацію земель, та скасовував приватну власність, що для них було неприйнятним [6, с. 109]. З метою швидкого вирішення земельного питання, ЗУНР прийняв низку законів спрямованих на швидке вирішення проблеми. Законом «Про вивласнення великих табулярних посілостей» ним було започатковано земельну реформу на селі, ним упорядковано конфіскацію земель у великих землевласників. До ухвалення земельного закону у власність народу передавалися посілості великих землевласників. Кількість землі, що залишалася у власності колишніх поміщиків, не могла перевищувати 200 моргів (1 морг – 0,57 га.). Націоналізовані землі переходили в тимчасове управління повітових земельних комітетів, які розподіляли їх поміж селянами [7, с. 286].
Нарешті, 14 квітня 1919 р. після тривалих дискусій в УНраді, прийняли закон «Про земельну реформу», А. Горбачевський зазначив, що він «є вислідом взаємного порозуміння, компромісу всіх партій, які може з забезпеченням партійних інтересів згодилися для загального добра на деякі уступки». Головною ціллю закону було вивласнення великої землельної власності та наділення нею мало і безземельних селян [5, с. 168].
Закон передбачав: у земельний фонд ЗОУНР конфіскації підлягали поміщицькі, монастирські, церковні, єпископські, ерекціональні та фондаційні землі, набуті власниками з метою спекуляції, не оброблювальні й ті, що перевищують зазначені площу. Інвентар, що належить до певного наділу також підлягав конфіскації, на відміну від предметів домашнього вжитку, одягу тощо. Це обумовлюється раціональним використанням землі, яка без нього могла залишитися не обробленою. Конфіскація стосувалася доменів колишньої Австро- Угорської імперії, домени власників, котрі боролися зі зброєю проти державності ЗУНР, землі, набуті у спекуляціях, набуті під час війн 1914-1919 рр. Ліси ж переходили під управління держави, а водойоми ставали колективними для громад, окрім судно- і лісноплавних річок. Пасовища й полонини, які не були власністю селян, переходили також під їхнє керівництво [6, с. 116]. Не мали права на отримання землі засуджені за дезертирство з лав Української армії, за злочини проти Української республіки, її збройних сил, а також громадяни інших держав [7, с. 286].
У першу чергу передбачалося наділення землею жовнірів-рільників ЗОУНР, що «в її обороні проливали свою кров, або наслідком війни іншим чином стали неспосібними до праці, вдовиці і сироти по них, як також інші жертви сеї або всесвітньої війни та прочих безземельних і малоземельних рільників» [4, с. 163]. Даний розподіл відкладався на невизначений термін і не міг розпочатися «перед закінченням війни і поворотом жовнірів до бранців домів», особам, що втратили землю внаслідок націоналізації, передбачалося відшкодування збитків. До часу поділу земель між селянством, землею повинні були керувати обласна, повітові та громадські земельні комісії.
За законом до обов’язків обласної комісії входило конфіскація, відшкодування і перерозподіл землі. Повітова повинна вести нагляд за господарюванням на конфіскованих землях у своєму повіті, перевіряти звіти громадських комісій і скарги громадян. Громадська - управлінням на місцях і була підконтрольна вищеназваним організаціям [6, с. 116]. Також окремий параграф в Законі попереджав селян, що «за самовільний захват, ділення вивласнених на основі сього закону земель та нищення лісів, будинків, інвентарю і земних плодів, оскільки не становить вчинків, підлягаючих під карний закон, мають карати адміністративні власті карою арешту до 6 місяців, з котрою може бути получена грошева кара до 10000 корон. Крім того має бути опечена утрата права на наділ землі» [6, с. 117].
Висновки. Позитивною характеристикою створення органів державної влади та правової системи ЗУНР стало те, що вона не пішла шляхом революцій та соціальних експерементів, також не було повністю ліквідоване старе австрійське законодавство, яке продовжувало діяти, оскільки не суперечило цілям Української держави [5, с. 169]. Старе законодавство стало одним з гарантій забезпечення стабільності держави, оскільки відмова від старого законодавства та відсутність нового, могли призвести до анархії у суспільстві та державі. Попри те, що у ЗУНР земельне питання також було в числі найважливіших соціально-економічних питань, його правове вирішення відкладалося на невизначений термін до скликання сейму, що мав визначити розмір і час сплати селянами за наділи. Реформа нажаль залишилась тільки на папері, а ЗУНР втратило підтримку суспільства. Був присутній брак часу й професіоналізму не дозволили напрацювати ефективний земельний закон. Втрата часу збільшувала напруження у суспільстві, як наслідок цього - поміщицькі погроми й діяльність СРС. Ці події слід врахувати в умовах сучасного українського державо- і правовоготворення [7, с. 287].
Література:
1. Булгаков А. О. Земельне законодавство у ході визвольних змагань за часів революції 1917-1920 рр.: Історія державотворчих процесів в Україні та зарубіжних країнах (до 100-річчя утворення Української Народної Республіки): зб. наук. ст. та тез повідом, міжнар. наук. конф. (м. Харків, 23 листоп. 2017 р.). Харків: Право, 2017. С. 114-118.
2. Бурдін М. Ю. «Земельне Питання»: підходи до вирішення часів національної революції в Україні (1917-1921 рр.): Міжкафедральний круглий стіл до Дня Соборності України. Харків. URL: https://univd.edu.ua/general/publishing/konf/20_01_2017/pdf/3.pdf (дата звернення 02.11.2024 р.).
3. Заріцька І. М. Історичний досвід розвитку земельного законодавства в Україні (1917-1921рр.): автореф. дис канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2009. 23 с.
4. Литвин М. Р. Історія ЗУНР. Ін-т українознавства НАН України. Львів: ОЛІР, 1995. 361 с.
5. Луцький М. І. Основи формування і практична реалізація земельного законодавства ЗУНР. Право і суспільство. 2014. № 52. С. 167-170.
6. Тимченко Р. В. Земельна Реформа в ЗУНР (ЗОУНР) 1919 р. Український історичний збірник. 2012. С. 105-118.
7. Ухач В. З. «Найголовніша жура нашої власти»: земельна реформа у державотворенні. URL: ЗУНР (ЗОУНР). http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/31212/1/285.PDF (дата звернення 02.11.2024 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
