Актуальність теми. Кримінальне право періоду Гетьманщини в Україні є надзвичайно актуальним для сучасного дослідження, оскільки воно відображає історичний розвиток української правової системи та формування національної ідентичності. Гетьманщина стала важливим етапом в еволюції права, де були закладені основи, що вплинули на подальше становлення українського законодавства. Дослідження норм кримінального права цього періоду дозволяє не лише зрозуміти, як соціально-політичні фактори впливали на регулювання злочинності, а й виявити культурні традиції, які формували правосвідомість населення.
Метою наукової публікації є проаналізувати злочинність та систему покарань цього періоду, а також з’ясувати, їхній вплив на різні сфери життя того часу.
Дану тему досліджували такі вчені: І. Бойко, І. Грозовський, О. Зайцев, В. Кульчицький та ін.
Виклад основного матеріалу. Характерною особливістю розвитку права цього періоду був поступовий перехід від норм звичаєвого права до норм, створених державою. Процес цей був тісно пов’язаний з формуванням державності. З’являються нові склади злочинів: виступи проти гетьмана, зрада, ненадання допомоги під час битви [6, с. 114]. У кримінальному праві всі злочини поділялися на: умисні, необережні і випадкові. Причинами чи обставинами, що звільняли або пом’якшували покарання, були душевна хвороба, божевілля, безпам’ятство під час вчинення злочину, неповноліття (хлопці у віці до 18 років, дівчата до 13 років) і люди похилого віку, вчинення протиправних дій з необережності, обставини, які не залежали від волі особи і змусили його порушити закон (наприклад, голод) [4, с. 96].
Психічно хворі не звільнялися від кримінальної відповідальності, хоча ця обставина враховувалась при розгляді справи як така, що пом’якшувала провину. Вчинення злочину в стані сп’яніння, навпаки, обтяжувало провину. Суб’єкти злочину були особи у віці 16 і більше років. Об’єктом злочину могли стати особи, без різниці станової належності, хоча «знатні товариші» та шляхта з часом користувалися посиленою правовою охороною.
Найнебезпечнішими вважались злочини проти держави – зрада, перехід на бік ворога, посягання на життя царя чи гетьмана, вивіз до ворога зброї. За такі злочини передбачалася смертна кара з позбавленням честі та конфіскацією майна. Зрадників страчували, всіх без винятку, незважаючи на їхні ранги та посади. Особливо жорстоко карали осіб (здебільшого, це були селяни), котрі здійснювали напади на старшинські маєтки [5, с. 59].
Особливим чином гетьманські універсали захищали права установ православної церкви та духовенства. Саме такого змісту були перші охоронні універсали Б. Хмельницького, прийняті у червні-липні 1648 р. Злочинами проти церкви було посягання на права та власність монастирів – грабунок і розбій, втручання козацької старшини у внутрішні справи монастирів та привласнення їхнього майна, відмова селян виконувати повинності на користь монастирів [4, с. 123], богохульство, глум над іконами, перехід в іншу віру, чаклунство. За скоєння таких злочинів передбачалася смертна кара, а в легших випадках – тілесні покарання у поєднанні з конфіскацією майна і вигнанням за межі держави.
Основними військовими злочинами, які згадуються в універсалах Б. Хмельницького, були невиконання військового наказу гетьмана, порушення умов постою козацького війська у містах, неправомірне вилучення для військових потреб продуктів харчування і транспортних засобів у міщан, насильство над мирним населенням під час війни [1, с. 122], неявка на службу, мародерство, дезертирство. Покаранням була смертна кара або калічення.
До службових злочинів слід віднести перевищення службових повноважень, зловживання службовим становищем, зокрема це неправомірне стягнення податків із селян та міщан, порушення правил торгівлі, посягання на свободу і власність іноземців, затримка оприлюднення гетьманського універсалу. Проти порядку управління і суду – фальшування монет, підробка печаток, лжеприсяга, зволікання розгляду справи у суді. Проти особи – вбивство, тілесні пошкодження, каліцтво, побиття. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення якого, «тільки в цьому докажеться», обвинуваченого закопували в землю разом із його жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно душитиме свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну [1, с. 129]. Злочини проти здоров’я – заподіяння тілесних ушкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла [1, с. 129]. Майнові – крадіжка, пограбування, розбійний напад, підпалювання та інші способи знищення чужого майна, неповернення боргу. Ці злочини залежно від завданої шкоди поділялися на важкі й легкі (межею була вартість 20 крб.) [3, с. 282]. Покарання переважно передбачало грошові штрафи. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати й звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього [1, с. 130]. Значно поширились посадові злочини, особливо такі, як казнокрадство і хабарництво. Карались повішенням (за обтяжуючих обставин), ув’язненням, тілесними покараннями, штрафами, конфіскаціями майна. Проти моралі – подружня зрада, звідництво, зґвалтування, двоєженство, кровозмішення, вбивство матір’ю дитини, викрадення чужої дитини. Карали звичайно відрубуванням голови. Прелюбодія, зловленого «на гарячому», чоловік міг безкарано вбити. Визначаючи кари за зґвалтування, неприродні статеві стосунки, викрадення жінки, позашлюбні зносини, вагалися між кваліфікованою смертною карою і публічним побиттям [3, с. 283]. Відповідальності за зґвалтування можна було уникнути, вступивши у шлюб із потерпілою [4, с. 97]. Проти честі – образа словом, наклеп у письмовому вигляді, нанесення тілесних ушкоджень рукою, батогом, палицею. Покараннями за такі злочини були штрафи та ув’язнення до 6 тижнів [4, с. 97].
Існувала досить складна система покарань. Метою якої було залякування, заподіяння мук злочинцям, відшкодування шкоди, завданої злочинними діями, а також виправлення злочинця й запобігання новим злочинам.
Вищою мірою покарань була страта. Смертна кара поділялася на просту – розстріл, повішення, відтинання голови, утоплення, та кваліфіковану – четвертування, колесування, повішення за ребро, заливання в горло розпеченого заліза, посадження на кіл, утоплення, спалення. Кару виконували публічно для лякання. Визначаючи серед різних форм смертної кари за найганебнішу повішення, закон залишав право вибору судом її найтяжчих форм, як комбінацію різних видів смертної кари й мук. Особливістю застосування смертної кари було поєднання її з ганебними покараннями. Страта не застосовувалася до вагітних жінок, дівчаток (до 13 років), хлопчиків (до 16 років) і до літніх людей (понад 70 років). На остаточне рішення суду щодо покарання іноді могла вплинути громадська думка, що могла врятувати навіть від шибениці. На Запорозькій Січі козака від смертної кари могла врятувати жінка, котра погоджувалася взяти його собі в чоловіки [5, с. 68]. Тілесні покарання (калічення) – відрізання вуха, носа, язика, кінцівок. Болісні – биття палицями, батогами, різками. Ганебні – прив’язування до ганебного стовпа на майдані, посадження на дерев’яну кобилу, публічне шельмування. Вигнання за межі держави або заслання у віддалені куточки держави. Позбавлення волі – арешт (перебування у камері, сараї,) застосовувався переважно до шляхти й козацтва або ув’язнення в тюрмі верхній, як правило, було на невеликі строки, часто-густо «до покори», і вважалося легким покаранням. Важкою формою ув’язнення було перебування в «тюрмі спідній», камері при ратушах, тобто ув’язнення підземне. До того ж воно вважалося карою більш ганьбленою. Термін – від 4 тижнів до 1 року. Позбавлення честі – засуджений позбавлявся права обіймати державні та виборні посади, бути свідком. Найгірший варіант – «повна політична смерть», коли людина фактично перебувала поза законом.
Набуло поширення також церковне каяття, яке як додаткове покарання накладали за злочини проти родини і людяності. У великі свята злочинець, стоячи в церковних дверях, прилюдно каявся за свою провину [3, с. 283].
Як приватні покарання застосовувалися грошові виплати, розмір яких визначався залежно від стану скривдженого та наслідків злочину: головщина за вбивство (від 24 до 120 крб.), заплата за образу (від 4 до 60 крб.) [3, с. 284].
З поширенням російського законодавства, починаючи з середини ХVIІІ ст., застосовуються заслання на каторгу.
Таким чином, можна зробити висновок, що карне право періоду Гетьманщини відрізнялося своєю складністю і жорстокістю, особливо щодо системи покарань за злочини проти держави і особи. Воно охоплювало майже всі сфери життя: військову, релігійну, управлінську та інші задля залякування людей і запобіганню новим злочинам.
Література:
1. Захарченко П. П. Історія держави і права України: підручник. Київ: Атіка, 2005. 367 с.
2. Злочини і покарання в Україні-Гетьманщині за універсалами Богдана Хмельницького (1648-1657 роки). Вісник Академії правових наук України. 2003. № 4 (35). С. 120-126.
3. Іванов В. М. Історія держави і права України: підручник. Київ: КУП НАНУ, 2013. 892 с.
4. Історія держави і права України: навч. посіб. / упоряд.: І. В. Тетарчук, Т. Є. Дяків. Київ: ЦУЛ, 2017. 214 с.
5. Орленко В. І., Орленко В. В. Історія держави і права України: посібник (7-ме вид. стереотип). Київ: Паливода А. В., 2015. 164 с.
6. Ухач В. З. Історія держави і права України: навч. посіб. (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2022. 302 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
