Актуальність дослідження: Актуальність дослідження теми полягає в тому, що Литовські Статути були основним юридичним кодексом Великого князівства Литовського, яке включало значну частину сучасних українських земель. Вивчення цих правових документів дозволяє не лише глибше зрозуміти систему правосуддя того часу, але й дослідити еволюцію правових норм, що вплинули на розвиток українського права. Аналіз видів злочинів і покарань, закріплених у Статутах, дозволяє порівняти їх з сучасними правовими нормами, що є важливим для розуміння спадковості та трансформації правових систем.
Метою дослідження є аналіз кримінальних правовідносин передбачених Литовськими Статутами.
Виклад матеріалу. Перші спроби унормувати певні правила поведінки та відповідальності за їх порушення, особливо у військовій сфері, повʼязані із прийняттям Статутів Великого Князівства Литовського, у розділі ІІ Статуту 1529 р., «Про обору земську» вперше передбачено кримінальну відповідальність за посягання проти порядку підлеглості та військової честі [3, с. 543]. Литовські Статути є ключовими правовими документами, що регулювали правовідносини у Великому князівстві Литовському протягом XVI століття. Вони визначали широкий спектр злочинів та покарань, включаючи як кримінальні, так і цивільні правопорушення. Злочини у Литовських Статутах можна умовно поділити на кілька основних категорій: злочини проти держави, особистості, майнові злочини та релігійні правопорушення.
Покарання варіювалися від матеріальних компенсацій і штрафів до тілесних покарань і смертної кари. Зокрема, за тяжкі злочини, як-от державна зрада, вбивство чи бунт, передбачалися найсуворіші заходи – страта або конфіскація майна. За майнові злочини, такі як крадіжка чи шахрайство, покарання могло бути у вигляді штрафу або тілесних покарань, залежно від тяжкості правопорушення.
За Литовськими Статутами, злочини поділялися на кілька основних категорій, кожна з яких мала свою соціальну і правову значущість у контексті епохи. Перша група злочинів проти власності, посягання на особу і майно, включають наход (чи наїзд) і розбій. Ця група своїм об’єктом має не тільки відносини власності, а й життя чи здоров’я особи [1, с. 11]. Злочини проти держави, такі як державна зрада та заколот, вважалися найтяжчими. Державна зрада каралася стратою і конфіскацією майна, оскільки підривала основи державної влади та безпеки. Заколот також карався стратою або тілесними покараннями, адже загрожував стабільності правлячого режиму.
Злочини проти особистості, до яких належали вбивство, тілесні ушкодження і насильство, мали значний вплив на суспільство. Вбивство вважалося одним із найтяжчих злочинів, і за нього передбачалося покарання у вигляді смертної кари або великих компенсацій родині загиблого. Тілесні ушкодження каралися відповідно до тяжкості шкоди, а насильство, наприклад, зґвалтування, супроводжувалося значними штрафами або іншими суворими заходами.
Майнові злочини, такі як крадіжка та шахрайство, каралися залежно від масштабу завданої шкоди. Крадіжку відносили до тяжких злочинів і за її вчинення застосовували тілесні покарання, а злочинця, схопленого з вкраденим або по «гарячих слідах», карали смертю. Покарання також залежало від цінності вкраденого, способу вчинення злочину, соціального становища злочинця. Якщо злочинець не міг відшкодувати завданих збитків чи повернути вкраденого, могла бути застосована смертна кара [2, с. 268]. За крадіжку передбачалися покарання від штрафів до тілесних покарань або ув’язнення, тоді як шахрайство каралося матеріальними компенсаціями та тілесними покараннями.
Злочини проти релігії, до яких належали богохульство і порушення церковних законів, каралися публічним покаранням або штрафами. Оскільки релігійні норми тісно перепліталися з моральними та соціальними цінностями того часу, такі правопорушення мали вагоме значення для суспільства.
Соціальна і правова значущість цих злочинів полягала в тому, що вони допомагали підтримувати стабільність державного устрою, захищати приватну власність та особисту безпеку громадян, а також зберігати релігійні та моральні засади суспільства. Найбільш суворі покарання застосовувалися за злочини проти держави та особистості, що відображало важливість цих аспектів у соціальній структурі тогочасного суспільства.
Литовські Статути мали вагомий вплив на розвиток правової системи на українських землях, оскільки вони діяли тривалий час і сформували правові традиції, які значною мірою вплинули на пізніші законодавчі акти. Зокрема, Литовські Статути визначали правові принципи, що стосувалися управління державою, земельної власності, захисту прав особистості та майна, а також питання кримінального права. Ці норми вплинули на правове регулювання українських територій і були основою юридичних рішень протягом століть [2, с. 268].
Оскільки Литовські Статути поєднували як елементи звичаєвого права, так і нові законодавчі ініціативи, вони сприяли формуванню гнучкої системи права, яка враховувала інтереси різних верств населення. Такий підхід був перейнятий і в наступні епохи, особливо під час козацької доби. Деякі правові норми, закріплені у Литовських Статутах, стали основою для правових документів Гетьманщини та інших адміністративних утворень на українських землях.
Статути також вплинули на розвиток судової системи, яка перейняла принципи дотримання справедливості і процедурність розгляду справ. Їхні положення активно використовувалися як в місцевих судах, так і в загальних судах Великого князівства Литовського. Це дало поштовх до розвитку правової культури, орієнтованої на захист прав і свобод, що збереглося і в пізніші часи, аж до включення цих норм у правові кодекси Російської імперії після ліквідації української автономії.
Литовські Статути залишили значний слід у формуванні правової традиції на українських землях, сприяючи встановленню правової системи, яка поєднувала місцеві звичаї та загальні правові принципи, що знайшли своє відображення у пізніших законодавчих актах.
Таким чином, Литовські Статути стали важливою віхою в розвитку правової системи Великого князівства Литовського, охопивши широкий спектр злочинів і покарань, які відповідали соціальним, політичним і релігійним реаліям того часу. Статути запровадили комплексну систему правосуддя, яка передбачала диференційовані покарання залежно від тяжкості злочину, статусу винного та обставин правопорушення. Найсуворіші заходи застосовувалися до злочинів проти держави та особистості, тоді як майнові та релігійні правопорушення каралися більш помірковано.
Література:
1. Герасимчук О. П. Дослідження І. Малиновським злочинів проти власності за статутами великого князівства литовського. Іоаннікій Малиновський – дослідник права та держави. Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2021. 104 с.
2. Комплектова Т. О. Крадіжка та її види: кримінально-правовий та історико-правовий аналіз. Право і суспільство. 2023. № 3. С. 265-270.
3. Навроцький Д. М. Кримінальна відповідальність за непокору та невиконання наказу: історико-правовий аспект. Електронне наукове видання Аналітично-порівняльне правознавство. 2024. № 4. 543 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
