Актуальність теми. Державно-правова діяльність Української Центральної Ради є останньою відомою перед здобуттям незалежності спробою утворення конституції держави подібної до сучасних з поділом влади на три гілки та демократичною формою держави.[2, ст. 50] Надзвичайно важливу роль у розвитку державотворчої політики на основі ідеї національного відродження виконали першоджерела законодавчого характеру Української Центральної Ради.
Метою наукової публікації є аналіз та порівняння обсягу досліджень сучасних вчених у вивченні процесу генезису перших уконституйованих засад законотворчості нового представницького органу України – Української Центральної Ради.
Стан дослідження теми. Заявленій науковій проблематиці присвятили власні наукові публікації знані дослідники правотворчої діяльності Української Центральної Ради на початку XX ст., зокрема: А. Ю. Іванова, С. В. Яремчук. ,В. Ф. Верстюк, І. Я. Терлюк та ін.
Виклад основного матеріалу. Революційні події 1917-1921 років створили передумови для української нації вибороти свою державну автономію а згодом і незалежність. Варто зазначити, що до революційних подій фактично не існувало терміну Україна як цілісна незалежна держава [9, с. 6].
4 березня 1917 року представники українських політичних партій та громадських організацій створили у Києві Українську Центральну Раду, головою якої обрали Михайла Грушевського який на той час був закордоном [7, с. 427].
Вже 7 березня Центральна Рада видала відозву «До українського народу», в якій зверталася до українства та вітало його з поваленням московського царизму і підбурювала людей до національного відродження після майже двохсот років поневолення владою східних сусідів [3, с. 12].
На відміну від Тимчасового Уряду росії, який де-факто був незаконним об’єднанням, УЦР, з метою здобуття законного статусу, заручившись підтримкою та визнанням народу як свого представницького органу. Тому вже в квітні 1917 року було скликано Всеукраїнський Національний Конгрес, на який з’їхалося близько 700 делегатів з правом вирішального голосу і 200 – з дорадчим. Вони були обрані представниками різних політичних партій, громадських організацій, військових підрозділів, підприємств, навчальних та наукових закладів, а також міст і сіл з усієї України. Саме вони доручили УЦР представляти інтереси всього українства, тим самим легітимізувавши її дії. Це було здійснено з метою визнання УЦР саме народним органом влади [4, с. 22].
Вже 10 червня 1917 року перед українцями постала перший законодавчий акт Центральної Ради – перший універсал. Його основною засадою стало забезпечення автономістського устрою української держави в складі федеративної росії. Також УЦР висувала себе основним представником влади, який мав би висувати інтереси цілої нації на міжнародній арені, а також апелював на тому, що українство має саме чинити владу у державі через представництво в особі Української Центральної Ради [8, с. 193-196].
Також майже одразу після його ухвалення прийнято рішення щодо створення нового органу – Генерального секретаріату. Де-факто УЦР ставала законодавчим органом в Україні тобто набувала ширших повноважень. Прийняття універсалу стало початком відродження української державності за майже 200 років поневолення.[5, с. 43].
Російська сторона негативно відреагувала на таку законодавчу діяльність Центральної ради, оскільки Тимчасовий Уряд не визнавав УЦР окремим представницьким органом взагалі, тому навіть не розглядала універсал як законодавчий акт. Тому вже наприкінці червня делегація Тимчасового уряду прибула до Києва з метою проведення переговорів та знайдення компромісу. Основним для українства було те, що Тимчасовий уряд повинен був негайно визнати УЦР державним органом проте Центральна Рада мала суттєво поступитися уряду росії аби втриматися від конфлікту з ним [6, с. 428].
Саме тому у липні 1917 року Українська центральна рада змушена була прийняти другий універсал, що суттєво обмежував положення від першого за умовами якого російський уряд визнавав УЦР, проте Генеральний секретаріат ставав органом Тимчасового Уряду, а не органом Центральної Ради. Отже, у другому універсалі УЦР фактично закріплювалися компроміси між урядами обох держав [8, с. 58].
Незважаючи на численні компроміси з боку УЦР конфлікти з Тимчасовим Урядом ставали все глобальнішими. Ускладнення внутрішньої ситуації в країні спричинило утворенню трьох опонентів прихильники повалення тимчасового уряду, більшовики та Генеральний Секретаріат. Ініціативу в подальших діях виявили більшовики які почали збройне повстання в Києві більшовики здобули перемогу у цьому повстанні тим самим у Києві встановилося двовладдя більшовиків та УЦР. Тому УЦР почала підготовку до Українських установчих зборів які мали б констатувати новий суспільно політичний та економічний рівень українського суспільства. Наслідком такої діяльності стала ухвала третього універсалу [1, с. 41].
У ньому основна увага покладалась на погіршення політичної ситуації в країні та в універсалі також проголошувалась Українська Народна Республіка, яка зберігала федеративний зв'язок з росією для допомоги утворення федеративної росії. Універсал також проголошує, що до скликання Українських Установчих зборів влада на українських землях буде належати Українській Центральній Раді та Генеральному Секретаріатові. Проте більшовики продовжували свій наступ на м. Київ аби остаточно утвердити радянську владу в Україні. Оскільки політична ситуація між Україною і росією ставала фактично незмінною та навіть погіршувалась, то УЦР на фоні цих подій змушена була розробляти проект ще одного універсалу щоб затвердити незалежність України в боротьбі з більшовиками, тому вже 12 січня було затверджено текст четвертого універсалу, в якому проголошувалась незалежність Української держави та підкреслювала неможливість втручання іноземних держав у її внутрішню політику оскільки владою в державі є народ [6, с. 440].
Такий вагомий здобуток був справжнім проривом для молодої дипломатій УЦР, проте в силу обставин Центральна Рада так і не змогла реалізувати всі державотворчі плани для української держави [8, с. 179].
Отже, універсали мали ключове значення у становленні української державності під час революції. Кожен з універсалів визначав розвиток правової політики, а також чітку ґенезу від автономістських засад до незалежного устрою держави, незважаючи на фактори зовнішнього тиску на Центральну Раду, вона відображала зміну політичних обставин, зростання національної свідомості та прагнення до суверенітету.
Література:
1. Мірчук П. Від Другого до Четвертого універсалу. Торонто: 1955. 134 с.
2. Грицак Я. Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-XX ст. (навчальний посібник). Київ: Генеза, 1996. 360 с.
3. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України (1917 - 1920). Київ, 1997. 257 с.
4. Винниченко В. К. Відродження нації (Історія української революції березень 1917 р. – грудень 1919 р.). В 3-х ч. Київ–Відень, 1920; Київ: Видавництво політичної літератури України, 1990. Ч. ІІІ. ст. 542 с.
5. Іванова А. Ю. Законодавчий процес і законодавча техніка в період центральної ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії. Київ: Наукова думка 2011. 243 с.
6. Субтельний Україна О. М. Історія України. Київ: Либідь, 1993. ст. 425. 440 с.
7. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2022. С. 168 – 180.
8. Терлюк І. Я. Національне українське державотворення 1917 – 1921 р. Львів, 2007. 246 с.
9. Грушевський М. Українська Центральна Рада та її Універсали перший та другий. Київ, 1917. 78 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
