Актуальність теми. Тема прав жінки є особливо актуальною в XXI ст., коли рух за захист та розширення прав жінок набув міжнародного масштабу. Проте для того щоб стверджувати чи спростовувати тисячолітнє пригноблення і обмеження прав жінки, потрібно володіти необхідною історико-правовою інформацією. Зокрема цікаво поглянути на статус української жінки протягом століть, оскільки, як відомо, вона ще споконвіків мала більше прав, ніж представниці цієї статті деінде.
Метою наукової публікації є прослідкувати генезу правового становища української жінки від зародження української державності і до ліквідації Гетьманщини, щоб визначити споконвічні українські традиції шлюбно-сімейних та майнових відносин.
Стан дослідження теми. Проблематиці статусу жінки присвятили такі відомі нам історики, як О. Левицький, М. Грушевський, В. Антонович, П. Куліш, Д. Яворницький, Й. Ролле, А. Скальковський.
Виклад основного матеріалу. Ще за часів Трипільської культури на етнічних територіях України панував матріархат. В руках трипільської жінки були ключові процеси – жертвопринесення богам та спалення трипільських поселень [7, c. 147]. Із витісненням трипільців на зміну матріархальному ладу прийшов патріархальний. Право Руси-України, на відміну від інших держав IXст. захищало жінку. В церковному статуті Ярослава прописані штрафи за ґвалтування боярської жінки та дочки (ст. 3-4), забороняється багатоженство (ст. 9), розлучення з хворою чи сліпою (ст. 11). Каралось навіть насильне видання дівчини заміж: «аще девка не вьехощеть замуж, то отец и мати силою дадять. А что девка учинить над собою, то отец и мати митрополиту в вине» [6, c. 38]. За «Руською правдою» визначено шлюбний вік: для чоловіка – це 14-15 років, для жінки – 12-13 [5, c. 183]. Дівчині для заміжжя видавався посаг. Прописані статті, що стосуються спадкування жінки. Жінки отримували спадкування радше в екстраординарних випадках (коли дівчина доглядала матір-вдову до її смерті або коли була єдиною дитиною боярина), проте вдовам надавався виділ.
В період існування України-Руси чи не основну роль відігравало звичаєве право, особливо в питаннях шлюбно-сімейних стосунків. Процедура укладення шлюбу складалась із трьох етапів: заручини, вінчання та консумація. Заручини відбувались у формі досягнення згоди між подружжям та публічного проголошення наміру укласти шлюб для всієї громади, доводилась відсутність кровного споріднення. Інтереси нареченої представляв здебільшого батько або брат (мати у випадку смерті батька чи відсутності брата), в той час як наречений виступав самостійним суб’єктом.
Від заручин до вінчання повинно було пройти три тижні, щоб члени громади мали час повідомити про перешкоди укладення шлюбу. Вінчання проводилось священником в присутності свідків. Завершальним етапом одруження була консумація (перший статевий акт), відсутність якої могла стати приводом до анулювання шлюбу [5, c. 183].
Жінка, хоч і мала обмежені права у порівнянні з чоловіком, але визнавалась самостійним суб’єктом правовідносин у багатьох випадках. Право України-Руси у відношенні до жінки мало прогресивний характер. Пам’ятаємо, як приклад про княгиню Ольгу, яка очолювала державу, будучи регентом свого малолітнього сина.
Галицько-Волинська держава була правонаступницею України-Руси, тому не втрачала своєї чинності ні «Руська правда», ні церковні статути. Натомість до джерел права додались наприклад князівські грамоти. Зокрема князь Володимирко Василькович своїм рукописанням заповідав своїй дружині міста і село [6, c. 41].
При переході під литовську експансію нововведень з точки зору права не спостерігалось, оскільки Литва була на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку та виявляла повагу до тутешніх традицій: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо». Перший Литовський статут (1529 р.) відображав в більшості статті Руської правди, проте вже третій (1588 р.) містив значну зміну, що стосувалась захисту прав жінки. Якщо за церковними статутами Володимира та Ярослава каралось штрафом (Русь-Україна смертної кари не знала) ґвалтування боярської жінки, то за Литовським статутом 1588р. ґвалт жінки будь-якого звання карається смертю. При тому жертва мала волю вийти за насильника заміж. Таке ж покарання запроваджувалось за насильне взяття жінки заміж без дозволу батьків чи близьких родичів. Також за третім Литовським статутом карався аборт – як вагітної жінки, так і її спільників [6, c. 80-82].
Козацька доба вирізняється своїм унікальним звичаєвим правом. Карне право того періоду здається нам жорстоким – ганебний стовп, шибениця, залізний гак і т.д. Однак за переказами від шибениці можна було врятуватись у випадку бажання дівчини одружитись з обвинувачуваним. При засудженні на смертну кару дружині і дітям передавалась частина майна чоловіка (інша частина – на військо та паланковому старшині) [6, c. 125-126].
Погляди на жінку у межах Вольностей Війська Запорозького Низового різняться. Історики А. Скальковський, П. Куліш та Д. Яворницький визначають статус козачки як небажаної та меншовартісної особи, послуговуючись світосприйняттям, нав’язаним російським інформативним простором, в якому жінка виступала слабкою та безпомічною. При тому інша група істориків, такі як М. Костомаров, В. Антонович, О. Левицький досліджували це питання з точки зору національних культурних цінностей [2, c. 22]. Тут образ жінки поставав як тієї, що рівноправна чоловікові. Через заборону перебування жінки на Січі, вона стала головою в домі, оскільки тривалі військові походи унеможливлювали господарювання чоловіка. Вона могла розпоряджатись майном, висловлювати свою думку, вільно обирати нареченого та розлучатись. Мала навіть повноваження виступати в суді. За свідченнями арабського мандрівника, який відвідав Україну у середині XVII ст., більшість жінок вміли читати, знали церковні співи і порядок служб [3, c. 80].
Хроніка описує її також як войовничу. М. Грушевський у своєму творі «Про батька козацького, Богдана Хмельницького» зазначає те, що «не тільки чоловіки, але й жінки билися» [1, с. 38]. Прикладами героїнь козацької доби були: дружина Семена Палія, яка вела перемовини з послами іноземних держав; Марія Магдалена – мати Івана Мазепи, що була радницею сина; Олена Зависна, яка підпалила льох із порохом і вбила себе з ворогом після вбивства її чоловіка-сотника та інші.
Після підписання гетьманом Б. Хмельницьким «Березневих статей», розпочалась підбурювана Московським царством асиміляція [4, c. 222]. За «Коломацькими статтями» 1687 р. заохочувались шлюби між українцями та росіянами. Протягом століть відбувалась рецепція російського законодавства та звичаєвого права, що наклала відбиток на сімейні стосунки і до сьогодення.
Література:
1. Грушевський М. С. Про батька козацького Богдана Хмельницького. Дніпропетровськ : Січ, 1993. 55 с.
2. Кривоший О. «Жіноче» в культурному просторі козацького Запоріжжя: історіографічний дискурс другої половини XIX – початку ХХ ст. Мандрівець. 2013. С. 16-23.
3. Павлова А. Ю. Статус жінки в правових традиціях Запорозької Січі. URL: https://repo.btu.kharkov.ua/bitstream/123456789/22304/1/Zbirka_Aktualni%20pytannia% 20suchasnoho%20sotsiohumanitarnoho%20znannia%202020-45.pdf. (дата звернення 03.11.2024 р.).
4. Петренко І. Суспільне становище української православної жінки у Гетьманщині в другій половині XVII-XVII ст. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. 2008 С. 219-225.
5. Шевців Ю. М. Особливості регулювання шлюбно-сімейних відносин в Галицько-Волинській державі. Право і суспільство. № 3. URL: https://elar.naiau.kiev.ua/items/84f88697-81b1-47d3-a5fd-6a6636f886f3.
6. Чайковський А. С., Копиленко О. Л., Кривоніс В. М., Свистунов В. В., Трофанчук Г. І. Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб.: Юрінком Інтер, 2003. 656 с.
7. Янченко Ю. М. Правовий статус жінки в Україні. URL: http://socrates.vsau.org/b04213/html/cards/getfile.php/15323.pdf (дата звернення 02.11.2024 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
