Актуальність теми. Інститут покарання за Литовськими статутами зумовлений їх значенням у формуванні правової системи українських земель у складі Великого князівства Литовського. Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.) обʼєднували елементи звичаєвого права, «Руської Правди» та європейського права. Майже протягом чотирьох віків відігравали важливу роль у правовій системі України. Народними масами вони традиційно розглядалися як найважливіші джерела «давніх прав», своєрідна противага «новині», що навʼязувалися з боку Росії чи інших прогресивних сусідів [3, с. 79].
Метою наукової публікації є аналіз інституту покарання за Литовськими статутами, з акцентом на порівняння трьох редакцій - 1529, 1566 і 1588 років. Це дозволяє виявити еволюцію підходів до покарання у правовій системі Великого князівства Литовського, що включала українські землі. Вивчення змін і послідовності в статутних нормах кожної редакції сприяє розумінню розвитку поглядів на види покарань, їхню функцію у підтриманні суспільного порядку та прагнення до правової справедливості.
Стан дослідження теми. Інститут покарання за Литовськими статутами вивчали такі науковці, як Василь Ухач, Іван Білоус та Олена Яковлева. У своїх роботах вони аналізували вплив Литовських статутів на розвиток правових систем українських земель і загальні принципи покарання, що сформувалися під їхнім впливом [3, с. 84].
Виклад основного матеріалу. Серед пам’ятників українського права литовсько-польської доби важливе місце займає Литовський статут, який протягом кількох століть з моменту свого видання відігравав важливу роль в правничому житті України [1, с. 3].
Перша редакція Статуту базувалася переважно на звичаєвому праві та «Руській Правді», відображаючи специфіку ранньої правової системи Великого князівства Литовського. Система покарань зосереджувалася на фінансових покараннях, тілесних покараннях та смертній карі для особливо тяжких злочинів. Наприклад, стаття 12 зазначає: «За вбивство платить убивця головщину, коли не буде скараний на смерть» (Литовський статут, 1529 р.). Головщина – це штраф, який сплачувався родині загиблого. З цього можна зробити висновок, що система базувалася на компенсації, що є характерним для звичаєвого права. І. Білоус зазначає, що «перша редакція статут відображає початкову етапність формування кримінального права» [2, с. 34].
Друга редакція з’явилася у 1556 році під впливом централізації та посилення ролі князівської влади. До статуту було внесено більше норм, які регулювали державні інтереси,зокрема було передбачено суворіші покарання за злочини проти держави, такі як зрада. Також було посилено репресивні заходи та за окремі злочини, такі як крадіжка, насильство встановлено жорсткіші покарання. Тобто друга редакція відображає перехідну стадію, де правосуддя орієнтоване вже не лише на приватні інтереси, а й на підтримку громадського порядку – це свідчить про поступовий відхід від звичаєвого права та впровадження системних законодавчих норм.
Білоус згадував, що третя редакція Литовського статуту 1558 року була першою систематизацією покарань, яка наблизила правові норми князівства до європейських стандартів [2, с. 35]. Третя редакція закріпила нові положення щодо конфіскації майна, особливо у випадках зради, а також запровадила інші жорсткі заходи. Під час цього періоду покарання стали ще суворішими, у тому числі й за злочини, що стосувалися не лише державної зради, але й приватних злочинів, таких як крадіжка. У статті 9 зазначалося, що: «За кожен тяжкий злочин покарання має бути суворим та публічним», що мало стримувальний ефект на суспільство (Литовський статут 1588 р.) [4, с. 134].
Литовські статути справили значний вплив на розвиток кримінального права в українських землях, що стало важливим етапом у формуванні правової системи регіону. Вони забезпечили поступове впровадження систематизованих покарань, які не лише мали на меті компенсувати заподіяну шкоду, але й підтримувати правопорядок, а також стримувати злочинність.
Перші редакції статутів, особливо Литовський статут 1529 року, акцентували увагу на компенсації та штрафах, відзначаючи важливість відшкодування збитків потерпілим. Однак з розвитком правових норм та потребою в більш ефективному контролі за суспільним порядком, наступні редакції, зокрема 1566 та 1588 років, почали впроваджувати жорсткіші репресивні заходи.
Ці зміни вказують на еволюцію правової думки в Україні, яка поступово переходила від звичаєвого права до більш складної системи покарань, що відповідала західноєвропейським правовим стандартам. Наприклад, у другій та третій редакціях статутів з’явилися норми, що передбачали покарання не тільки за фінансові порушення, але й за тяжкі злочини, такі як вбивство, крадіжка чи зрада. Це свідчить про посилення ролі держави в правосудді та необхідність забезпечення громадської безпеки.
Загалом, Литовські статути відобразили важливий крок у становленні українського кримінального права, оскільки закріпили принципи, які вплинули на формування правової культури та правосвідомості українського суспільства. Вони стали основою для подальшого розвитку національного права, формуючи уявлення про відповідальність за злочини та роль держави у забезпеченні правопорядку.
Література:
1. Лащенко Р. Литовський статут як пам’ятник українського права. 1923. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/16042/file.pdf (дата звернення 07.11.2024 р.).
2. Білоус І. І. Литовські статути та їхнє значення для українського права. Львів: Наукова думка, 2017. 157 с.
3. Ухач В. З. Історія держави і права України. Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль 2011. 375 с.
4. Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Т. З. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2-х кн. Кн.1 /За ред. С. Ківалова, П. Музиченька, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2002. 464 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
